Волтер Тевіс - Хід королеви

– Можливо, я могла б працювати в якійсь крамниці чи мити десь посуд.

Місіс Вітлі довго витріщалася на неї, перш ніж заговорити.

– У тринадцять років? – зрештою вимовила вона. Тоді тихенько висякалася в носовичок і згорнула його. – Мені здавалося, тобі нічого не бракує.

– Я хотіла б заробити трохи грошей.

– Я так розумію, на новий одяг.

Бет мовчала.

– У твоєму віці, – сказала місіс Вітлі, – працюють лише кольорові дівчата.

Почувши, як жінка вимовила слово «кольорові», Бет вирішила більше не говорити про це.

Вступ до Шахової федерації Сполучених Штатів коштував шість доларів. Іще за чотири можна було передплатити журнал. І було дещо іще цікавіше: у розділі «Турнірне життя» були зазначені пронумеровані регіони; один із них охоплював Огайо, Іллінойс, Теннессі та Кентуккі, і під цим номером було оголошення: «Чемпіонат штату Кентуккі, вікенд після Дня подяки, спортивна зала старшої школи імені Генрі Клея, Лексінґтон, пт, сб, нд», – а під ним напис: «Призовий фонд – $ 185. Вхідний квиток: $ 5. Тільки для членів ШФСШ».

Отже, шість доларів коштуватиме вступ і ще п’ять – участь у турнірі. Їдучи по Мейн-стріт, автобус проминав школу імені Генрі Клея; вона розташовувалася за одинадцять кварталів від Дженвелл-драйв. А до Дня подяки залишалося п’ять тижнів.

– Чи може хтось сказати це словами? – запитала місіс Мак-Артур.

Бет підняла руку.

– Бет?

Вона встала:

– У будь-якому прямокутному трикутнику квадрат гіпотенузи дорівнює сумі квадратів катетів, – і сіла назад.

Марґарет хмикнула й нахилилася до Ґордона, який сидів поруч із нею й інколи тримав її за руку.

– Ох і заучка! – прошепотіла вона високим дівчачим голосом, що аж променився від люті. Ґордон засміявся. Бет дивилась у вікно на осіннє листя.

– Не знаю, куди діваються гроші! – бідкалася місіс Вітлі. – Цього місяця я майже нічого не купувала, а мої запаси спустошені. Спустошені. – Вона впала в крісло з чинцовою оббивкою й на мить втупилася в стелю виряченими очима, ніби очікувала, що їй на шию впаде гільйотина. – Я заплатила за електрику і телефон та купувала прості, невибагливі продукти. Я відмовляла собі у вершках до ранкової кави, нічогісінько не купила для себе самої, не ходила ні в кіно, ні на барахолку в методистській церкві, і в мене все одно лишилося сім доларів, хоча мало бути двадцять. – Жінка поклала на столик зіжмакану однодоларову купюру, яку щойно виловила в гаманці. – Ось що в нас лишилося до кінця жовтня. Ледве вистачить на курячі шийки та вівсянку.

– Хіба вам не приходять гроші від притулку? – запитала Бет.

Місіс Вітлі перевела очі зі стелі на дівчину.

– Весь перший рік, – монотонно протягнула вона. – Так наче тієї суми вистачає на твоє утримання.

Бет знала, що це неправда. Притулок платив сімдесят доларів, а місіс Вітлі не витрачала на неї стільки грошей.

– Аби стерпно прожити до кінця місяця, нам потрібно двадцять доларів, – сказала місіс Вітлі. – До цієї суми мені не вистачає тринадцять. – Вона зиркнула на стелю і тоді назад на Бет. – Треба ретельніше вести рахунки.

– Може, це через інфляцію, – мовила Бет, і в цьому таки була частка правди. Вона взяла лише шість – на членство у федерації.

– Може, так і є, – погодилася жінка, злагіднівши.

Залишалася проблема, де знайти п’ять доларів на турнір. Наступного дня після нарікань місіс Вітлі на гроші Бет, сидячи на класних зборах, вирвала аркуш із зошита для творів і написала листа містерові Шайбелю, прибиральнику, притулок «Метуен», Маунт-Стерлінґ, штат Кентуккі. У ньому було написано:

Дорогий містере Шайбель,

невдовзі тут відбудеться шаховий турнір із призом у сто доларів за перше місце та п’ятдесят за друге. Є й інші призи. Участь коштує п’ять доларів, а в мене стільки нема.

Якщо Ви надішлете мені цю суму, я поверну Вам десять доларів, якщо взагалі щось виграю.

Щиро Ваша

Елізабет Гармон

Наступного ранку, поки місіс Вітлі ще спала, Бет узяла із захаращеного столу вітальні конверт і марку. Листа вкинула до поштової скриньки дорогою до школи.

У листопаді вона витягла ще один долар із гаманця місіс Вітлі.

Минув тиждень, відколи вона написала містерові Шайбелю, але відповіді не було. Цього разу з частини тих грошей вона купила новий випуск «Чес Рев’ю». У ньому знайшла кілька партій, на яких могла вправлятися, – в одній із них грав молодий гросмейстер на ім’я Бенні Воттс. Це був чемпіон Сполучених Штатів.