Волтер Тевіс - Хід королеви

В одному ряду стояли жіночі журнали, всі з обличчями на обкладинках, які скидалися на обличчя Марґарет, і Сью-Енн, й інших дівчат із «Яблучного πирога». Їхнє волосся сяяло; їхні губи були пухкі й червоні.

Бет якраз вирішила йти, коли щось привернуло її погляд. У нижньому правому кутку, поруч із журналами про фотографію, засмагання та майстрування, стояв журнал із шаховою фігурою на обкладинці. Дівчина підійшла й узяла його зі стійки. На обкладинці також були заголовок, «Чес Рев’ю», і ціна. Бет розгорнула журнал. У ньому було повно нотацій і фотографій людей за грою в шахи. Там була стаття під назвою «Переосмислення королівського гамбіта», а ще – «Блискучі винаходи Морфі». А вона ж щойно грала одну з партій Морфі! У дівчини закалатало серце. Вона проглядала сторінки. Там була стаття про шахи в Росії. І постійно спливало слово «турнір». У журналі була ціла секція під назвою «Турнірне життя». Бет не знала, що існує така річ, як шаховий турнір. Думала, що в шахи просто грають, як місіс Вітлі в’язала килимки чи складала пазли.

– Юна панно, – озвався містер Бредлі, – вам доведеться або купити журнал, або покласти його назад.

Бет обернулася, налякана.

– Хіба не можна просто…

– Почитайте табличку, – сказав містер Бредлі.

Перед нею висіло рукописне оголошення: «Хочете прочитати – купіть». У Бет залишилося п’ятнадцять центів, та й усе. Кілька днів тому місіс Вітлі сказала їй, що доведеться деякий час потерпіти без кишенькових грошей: кошти закінчувались, а містер Вітлі затримувався на заході. Бет поклала журнал на місце і вийшла з магазину.

На пів дорозі зупинилася, на мить задумалась, а тоді повернулася. На прилавку, біля ліктя містера Бредлі, лежав стос газет. Вона простягла йому десятицентовик і взяла одну з них. Продавець обслуговував якусь пані, яка оплачувала замовлення. Бет пішла до кінця стійки з журналами, затиснувши газету під пахвою, і почекала.

За кілька хвилин містер Бредлі промовив:

– У нас є три розміри.

Вона почула, як він пішов углиб крамниці, а пані – слідом за ним. Бет узяла примірник «Чес Рев’ю» й загорнула його в газету.

Надворі в сонячному світлі вона пройшла квартал. За першим же рогом зупинилася, вийняла журнал і засунула його під пояс спідниці, прикривши лазуровим светром, виготовленим із переробленої вовни та купленим у «Бені Снайдері». Дівчина сховала журнал під пухким светром і викинула газету в смітник на розі.

Ідучи додому зі скрученим журналом, щільно притиснутим до її плаского живота, вона думала про той хід турою, якого не зробив Морфі. У журналі було написано, що Морфі був «імовірно, найвидатнішим гравцем за всю історію цієї гри». Тура могла піти на c7, і чорним не варто було брати її своїм конем, бо… Бет спинилася посеред кварталу. Десь гавкав пес, а через дорогу від неї два маленькі хлопчики на дбайливо покошеному газоні галасливо гралися в квача. Коли другий пішак походив на g5, інша тура могла б підійти ближче, і якби чорні взяли пішака, це відкрило б шлях слону, а якщо ні…

Бет заплющила очі. Якби чорні не взяли пішака, Морфі міг би форсувати мат за два ходи, передовсім жертвуючи слона з оголошенням шаху. А якби взяли , то другий білий пішак походив би знову, і тоді слон зайшов би з іншого боку і чорні більше нічого не могли б удіяти. От і все . Один із хлопчиків через дорогу почав плакати. Чорні нічого не могли б удіяти . Гра скінчилася б щонайменше за двадцять дев’ять ходів. У партії в книжці Полу Морфі знадобилося тридцять шість ходів, щоб виграти. Він не побачив того ходу тури. А Бет побачила .

Над головою в монотонно-синьому небі сяяло сонце. Пес і далі гавкав. Дитина плакала. Бет повільно йшла додому, повторюючи подумки цю партію. Її розум був ясний, наче досконалий, дивовижний діамант.

– Олстон мав би повернутися вже кілька тижнів тому, – мовила місіс Вітлі. Вона сиділа в ліжку, біля неї лежав журнал із кросвордами, а маленький телевізор на комоді працював із вимкненим звуком. Бет щойно принесла їй чашку розчинної кави з кухні. На місіс Вітлі був її рожевий халат, а обличчя було вкрите пудрою.

– Він скоро повернеться? – запитала дівчина. Насправді їй не хотілося говорити з місіс Вітлі – вона квапилась повернутися до «Чес Рев’ю».

– Його, безсумнівно, затримали, – сказала жінка.

Бет кивнула. Тоді повідомила:

– Я хотіла б знайти підробіток, працювати після школи.

Місіс Вітлі примружилась.

– Підробіток?