Волтер Тевіс - Хід королеви

Місіс Вітлі, здається, часто застуджувалась.

– У мене схильність до вірусів, – казала вона. – Чи у них до мене.

Вона дала Бет рецепт, щоб сходити до Бредлі, і десятицентовик на колу.

Коли Бет зайшла до крамниці, містер Бредлі зиркнув на неї скоса, але нічого не сказав. Вона віддала йому рецепт, і чоловік пішов до задньої частини крамниці. Бет ретельно уникала наближатися до журналів. Коли місяць тому вона взяла «Чес Рев’ю», то був єдиний примірник. Продавець міг одразу помітити.

Містер Бредлі приніс пластикову пляшечку із друкованою етикеткою. Поставив на прилавок і дістав паперовий пакет. Бет витріщилася на пляшечку. Пігулки всередині були продовгуваті та яскраво-зелені.

– Це мої ліки для спокою, – пояснила місіс Вітлі. – Мак-Ендрюс вирішив, що мені потрібен спокій.

– Хто такий Мак-Ендрюс? – запитала Бет.

– Доктор Мак-Ендрюс, – відповіла місіс Вітлі, відкручуючи кришечку, – мій терапевт. – Вона вийняла дві пігулки. – Принесеш мені склянку води, люба?

– Так, пані, – сказала Бет.

Поки дівчина йшла до ванни по воду, місіс Вітлі зітхнула й мовила:

– І чому вони насипають тільки пів пляшечки?

У листопадовому номері надрукували двадцять дві партії з професійного турніру в Москві. Гравців звали Ботвинник, Петросян, Лаєв; звучало, як у казках. Була там і фотографія двох із них – схилених над шахівницею, темноволосих і насуплених. На обох чорні костюми. За ними, поза фокусом, сиділа величезна публіка.

У грі між Петросяном і якимось гравцем на прізвище Бенькович, у півфіналі, Бет помітила невдале рішення Петросяна. Той пішов у напад пішаками, хоча не варто було. Цю партію коментував якийсь американський гросмейстер, який вважав ті ходи пішаків хорошими, але дівчина бачила глибше.

Як міг Петросян так промахнутись? Чому американець не побачив слабини? А вони точно мали багато часу на вивчення позиції, адже в журналі писали, що партія тривала п’ять годин.

Марґарет лише засунула язичок у замкову скобу шафки, але не повернула ручку. Тепер вони були поруч у душових кабінках, і Бет бачила чималі груди Марґарет, схожі на тверді конуси. Її власні груди досі не відрізнялися від хлопчачих, а на лобку щойно почало пробиватись волосся. Марґарет ігнорувала Бет і мугикала щось собі під ніс, намилюючись. Бет вийшла з душу й загорнулась у рушник. Досі мокра, вона повернулася до роздягальні з шафками. Там нікого не було.

Дівчина швидко витерла руки й тихесенько вийняла засув на дверцятах шафки Марґарет, обгорнувши його рушником. Вода скрапувала з волосся на руки, але Бет не зважала – після хлопчачої фізкультури тут і так уся підлога була мокра. Вона вийняла засув і відчинила дверцята – поволі, щоб не скрипнули. Серце калатало в грудях, ніби якась тваринка.

Там лежала гарненька коричнева сумка з натуральної шкіри. Бет іще раз витерла руки і взяла її з полички, нашорошуючи вуха. Дівчата в дýші хихотіли та галасували, але на тому й усе. Бет навмисно прийшла перша, щоб зайняти найближчу кабінку, і швидко помилась. Інші ще не впоралися. Вона відкрила сумку.

Там лежали кольорові листівки, новенька на вигляд помада, черепаховий гребінець, елегантна лляна хустинка. Бет зарилася в усі ці речі правою рукою. На дні, у маленькому срібному затискачі, лежали банкноти. Вона витягла їх. Дві п’ятірки. На мить дівчина завагалася, а тоді взяла обидві, разом із затискачем. Поклала сумку назад і вставила засув на місце.

Власні дверцята Бет залишила причиненими, але не замкненими. Тепер вона відчинила їх і засунула складені п’ятірки до свого підручника з алгебри. Тоді замкнула дверцята, повернулася до душу й милася, поки всі інші дівчата не пішли.

Коли в роздягальні нікого не залишилося, Бет досі вдягалася. Марґарет не розстібала своєї сумки. Бет глибоко зітхнула, як місіс Вітлі. Її серце досі калатало. Вона дістала затискач для купюр із підручника і засунула його під шафку, якою користувалася Марґарет. Він легко міг випасти з її сумки, а гроші міг узяти будь-хто. Бет склала банкноти й засунула собі у туфлю. Тоді взяла свою блакитну дермантинову сумку з полички, розстебнула її та потягнулася до маленької кишеньки, в якій лежало дзеркальце. Вийняла звідти дві зелені пігулки, поклала їх до рота, пішла до раковини й запила, набравши води в паперовий келишок.

На вечерю були спагеті з фрикадельками та желе на десерт. Поки Бет мила посуд, місіс Вітлі, яка сиділа у вітальні і саме піднімала гучність на телевізорі, раптом сказала: