Люсі Мод Монтгомері - Енн з Острова

– Скільки їх?

– Двоє. Пані Ганна Гарві й пані Ада Гарві. Вони народилися двійнею близько п’ятдесяти років тому.

– Бачу, двійнят мені не уникнути, – усміхнулася Енн. – Куди б я не подалася, всюди на них натикаюся.

– О, вони більше не двійнята, люба. Після тридцяти вони більше не були двійнятами. Пані Ганна постаріла, не дуже гарно, а пані Аді залишилося тридцять, ще менш гарно. Не знаю, чи вміє пані Ганна сміятися; я її поки усміхненою не бачила, зате пані Ада усміхається постійно, і це ще гірше. Однак вони дуже люб’язні, добрі душі, і кожного року беруть собі двох пансіонерів, бо заощадлива душа пані Ганни не може пережити, щоб «кімната пустувала» – не те щоби нам це було потрібно, як повторила мені пані Ада від суботи вже сім разів. Щодо наших спалень, мушу визнати, що це дешеві мебльовані кімнати, і моя справді виходить на задній двір. Твоя спереду й виходить на Старий цвинтар Сент-Джон, який від нас просто через дорогу.

– Звучить жахливо, здригнулася Енн. – Напевно, я б надала перевагу виду на задній двір.

– Ой, не надала б. Зачекай і сама побачиш. Старий цвинтар Сент-Джон – премиле місце. Він був цвинтарем так довго, що перестав ним бути й став одним з визначних місць Кінґспорта. Я його вчора весь обійшла. Там є велика кам’яна стіна й ряд велетенських дерев, дерева довкола й дерева по всьому цвинтарі, і чудернацькі старі надгробки, з чудернацькими надписами на них. Ти ще ходитимеш туди вчитися, от побачиш, Енн. Звісно, там уже нікого не ховають. Але декілька років тому на ньому поставили пам’ятник солдатам Нової Шотландії, які загинули в Кримській війні, – дуже гарний. Він зразу навпроти вхідних воріт, і він дає «розгулятися уяві», як ти колись казала. Ось твоя валіза, нарешті, – і хлопці йдуть сказати на добраніч. Я мушу тиснути руку Чарлі Слоану, Енн? Його руки завжди такі холодні й слизькі, як риба. Ми мусимо сказати їм, щоб часом заходили. Пані Ганна серйозно сказала мені, що до нас «можуть приходити в гості молоді джентльмени» два вечори на тиждень, якщо не засиджуватимуться допізна; а пані Ада попросила мене, усміхаючись, щоб вони не сідали на її чудові диванні подушки. Я пообіцяла їй, що подбаю про це; але Господь його знає, де ще вони можуть сісти – хіба на підлозі, бо подушки лежать на ВСЬОМУ.Пані Ада навіть має одну з баттенберським мереживом на піаніно.

Тепер Енн сміялася. Веселий характер Прісцилли її розвеселив, чого й слід було очікувати; туга за домом наразі розвіялася й не повернулася навіть тоді, коли вона залишилася наодинці у своїй маленькій спальні. Вона підійшла до вікна й виглянула. Вулиця внизу була темна й тиха. Над деревами на цвинтарі світив місяць, просто за великою темною головою лева на пам’ятнику. Енн не вірилося, що вона покинула Зелені Дахи щойно сьогодні вранці. Їй здавалося, що це було давно, як це буває після подорожі та зміни обстановки.

– Цей самий місяць зараз дивиться і на Зелені Дахи, – подумала вона. – Але я про це не думатиму – так я знову почну сумувати за домом. Я навіть плакатиму. Я відкладу свій плач до сприятливішої пори, а зараз просто спокійно піду спати.

Кінґспорт – чудернацьке старе містечко, історія якого тягнеться до ранніх колоніальних часів, оповите атмосферою давнини, як літня дама вбрана за модою її молодості. Тут і там в ньому пробивається сучасність, але в душі він все ще недоторканий; у ньому ще повно реліквій, а над ним сяє ореол романтики легенд минулих днів. Колись він був станцією на кордоні, за яким починалася дика місцевість, то були часи, коли індіанці не давали першопоселенцям занудьгувати. Потім він став яблуком розбрату між британцями та французами й виходив з кожної окупації зі свіжим шрамом нової битви.

У його парку є вежа мартелло [1] Вежа мартелло – кругла вежа (прим. ред.) , вся в автографах туристів, понівечений французький форт на пагорбах за містом і декілька старезних гармат на міських площах. Є й інші історичні місця для найбільш допитливих, але жодне з них не є настільки чудернацьким і чарівним, як Старий цвинтар Сент-Джон в самому серці, з двох боків від якого простягнулися вулиці з тихими, старими будинками, а з інших – сучасні, метушливі артерії міста. Кожен мешканець Кінґспорта пишається Старим Сент-Джон так, ніби той є їхньою приватною власністю, хоч такі претензії й виправдані, бо щонайменше кожен має там похованого предка з чудернацькою плитою над головою, на якій записані всі головні факти історії. На більшості цих старих надгробків годі побачити й натяк на мистецтво. Більшість з них витесана з бурого або сірого каменю, і лише на декількох можна знайти спроби оздоблення. Деякі з них прикрашені черепом і перехрещеними кістками, і така понура декорація часто поєднується з головою херувиму. Чимало з них лежать ниць. Майже в кожну в них вп’яв свої зуби Час, у деякі настільки, що на деяких надписів не видно взагалі, на інших можна заледве прочитати. Кладовище тісне й густо засаджене, оточене й помережане рядами в’язів і верб, у чиїй тіні мають без снів спочивати ті, що поснули, під колискову вітрів і листя над ними, і шум дорожнього руху їх не тривожить.