Люсі Мод Монтгомері - Рілла з Інглсайду

– Не люблю я такого, – зітхнула панна Олівер. – Все таке зловісне. Ідеальність – це подарунок богів, певна компенсація за те, що буде. Я так часто за цим спостерігала, що вже й не звертаю уваги, коли люди кажуть, що все було ідеально. Проте червень був красивим.

– Але не таким уже й цікавим! – відповіла Рілла. – У Глені за весь рік хіба що старша панна Мед зомліла в Церкві. Іноді мені б хотілося, щоб хоч раз сталося щось цікаве.

– Не варто такого хотіти. Хвилюючі речі для когось мають гіркий присмак. Яким гарним видасться літо для веселих Інглсайдських мешканців! А я нудитимуся у Лоубріджі!

– Ви ж часто навідуватиметеся до нас, правда? Думаю, цього літа буде багато веселощів, але я, як завше, буду триматися осторонь. Жахливо, коли всі вважають тебе маленькою дівчинкою, хоча це насправді не так, правда?

– У тебе ще багато часу, щоб вирости, Рілло. Не намагайся чимшвидше попрощатися з юністю. Вона проходить надто швидко. Ти доволі скоро почнеш смакувати життя.

– Смакувати життя! Я хочу його їсти пригоршнями, – сміючись, закричала Рілла. – Я хочу все… все, що може мати дівчинка. Наступного місяця мені виповниться п’ятнадцять, ніхто більше не зможе сказати, що я дитина. Чула, хтось якось казав, що роки з п’ятнадцяти до дев’ятнадцяти – найкращі в житті дівчини. Я проведу їх чудово, просто наповню їх веселощами.

– Немає потреби думати про те, що ти робитимеш – ти, певне, цього не зробиш.

– Ох, але як весело про це думати, – скрикнула Рілла.

– Ти не думаєш ні про що, окрім веселощів, мавпеня, – терпляче зауважила панна Олівер, помітивши, яке красиве підборіддя в Рілли. – Ну, а що ще робити в п’ятнадцять? Але ти ж не хочеш іти в коледж цього року?

– Ні… ніколи. Я не хочу. Мені все одно на всі ці науки й вчення, якими так переймаються Нан і Ді. П’ятеро з нас уже ходять в коледж. Цього точно досить. У кожній сім’ї має бути неук. А я дуже навіть хочу бути неуком, якщо стану красивим, популярним і чудовим неуком. Я не можу бути розумною. У мене взагалі немає талантів, а Ви й уявити не можете, як це зручно. Ніхто й не очікує, що я займатимуся тим, що мені не до душі. А ще я не зможу бути дружиною-домогосподаркою чи куховаркою. Я ненавиджу шити, прибирати, і якщо вже Сьюзан не змогла навчити мене пекти бісквіти, ніхто не зможе. Тато каже, що я не працюю, навіть не пряду. Тому я, певне, польова лілея [3] Цитата з Євангелія від Матвія: «І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, не працюють, ані не прядуть» (переклад І. Огієнка) – прим. пер . , – завершила Рілла, знову сміючись.

– Ти надто молода, щоб запускати навчання взагалі, Рілло.

– Ох, наступної зими мама запише мене на курс читання. Відполірує свій ступінь бакалавра. Я люблю читати, на щастя. Не дивіться на мене з таким сумом і несхваленням, люба. Я не можу бути розсудливою і серйозною… Усе для мене таке рожеве й веселкове. Наступного місяця мені виповниться п’ятнадцять… наступного року шістнадцять… а через рік сімнадцять. Невже може бути щось чарівніше?

– Постукай по дереву, – напівжартома, напівсерйозно сказала Гертруда Олівер. – Постукай, Рілло-ма-Рілло.

Рілла все ще мружила очі, лягаючи спати, тож здавалося, ніби вона усміхається уві сні. Вона ще позіхала, потягувалася й посміхалася Гертруді Олівер, яка прибула напередодні ввечері з Лоубріджа, і, схоже, мала намір залишитися на танці в маяку Чотирьох Вітрів наступного вечора.

– Ось і новий день стукає у вікно. Цікаво, що ж він нам принесе.

Панна Олівер ледь здригнулася. Вона ніколи не зустрічала день з таким ентузіазмом, як Рілла. Вона прожила достатньо, аби зрозуміти, що день може принести щось жахливе.

– Думаю, найкраще те, що дні не можна передбачити, – продовжила Рілла. – Весело прокидатися в такий золотавий погожий ранок і думати, який сюрприз день вкладе він тобі до рук. Щоранку, перш ніж встати, я виділяю десять хвилин й уявляю собі день, безліч прекрасних речей, які можуть статися зі мною до вечора.

– Думаю, сьогодні станеться щось дуже непередбачуване, – мовила Гертруда. – Сподіваюся, у новинах повідомлять, що війні між Німеччиною й Францією вдалося запобігти.

– О так, – розпливчасто відповіла Рілла. – Це було б жахливо, думаю. Але на нас не надто вплине, так? Думаю, війна буде захопливою. Кажуть, англо-бурська війна була захопливою, але я, звісно, нічого не пам’ятаю з тих часів. Панно Олівер, що мені одягти сьогодні ввечері, білу сукню чи нову зелену? Зелена, звичайно ж, надто красива, але я боюся її одягати на пляжні танці, щоб з нею чогось не сталося. І зробите мені якусь особливу зачіску? Ніхто з дівчат Глена ще такої зачіски не мав, то буде справжня сенсація!