Люсі Мод Монтгомері: Рілла з Інглсайду

У Сьюзан з’явився шанс відповісти панні Корнелії на її втручання в особисте життя дітей. Вона зі смаком прочитала уривок.

– Міллер Дуґлас вирішив не їхати на Захід. Він каже, що старий Острів Принца Едуарда для нього цілком гарне місце, тож він продовжуватиме господарювати на фермі після своєї тітки пані Алек Девіс.

Сьюзан пильно поглянула на панну Корнелію.

– Я чула, пані Маршал Еліот, що Міллер женихається до Мері Венс.

Постріл влучив панні Корнелії просто в серце. Її миловидне обличчя почервоніло.

– Я не дозволю Міллеру Дуґласу вештатися навколо Мері, – чітко вимовила вона. – Він з бідної сім’ї. Його батько був таким собі вигнанцем родини Дуґласів… Вони ніколи насправді не зважали на нього… його мама з тих жахливих Ділліонсів з Гарбоу Гед.

– Здається, я чула, пані Маршал Еліот, що батьків самої Мері Венс не можна назвати аристократами.

– Мері Венс добре виховали, вона кмітлива, розумна, здібна дівчинка, – відповіла таким же тоном панна Корнелія. – Вона так просто не дістанеться Міллеру Дуґласу, повірте мені! Вона знає, що я про це думаю, і ніколине проявить непослух.

– Ну, думаю, не варто Вам хвилюватися, пані Маршал Еліот, адже пані Алек Девіс, як і Ви, проти. Каже, її небіж ніколи не візьме собі за дружину невідому дівчину, як Мері Венс.

Сьюзан повернулася до попередньої теми, відчуваючи, що отримала перевагу в цій словесній сутичці й прочитала ще одну «нотатку».

– Раді повідомити, що панна Олівер залишається викладати ще на один рік. Панна Олівер проведе ще одну чесно зароблену відпустку вдома в Лоубріджі.

– Я така рада, що Гертруда залишиться, – зауважила пані Блайт. – Ми б дуже за нею сумували. Вона так гарно впливає на Ріллу, яка на неї готова молитися. Вони подруги, не зважаючи на різницю у віці.

– Я ніби чула, що вона збирається вийти заміж?

– Схоже, про це говорили, але, як я розумію, весілля відклали на рік.

– Хто ж цей молодик?

– Роберт Грант. Молодий юрист з Шарлоттауна. Сподіваюся, Гертруда буде щаслива. У неї було сумне й таке гірке життя, а вона сприймає все так близько до серця. Її перший наречений помер, вона залишилася практично сама у світі. Новий коханий увійшов до її життя, наче справжнє диво, у яке вона досі не наважується повірити. Коли весілля довелося перенести, вона була у відчаї, хоча то не провина пана Гранта. Виникли труднощі у врегулюванні майнових справ його батька, який помер минулої зими, тож він не міг одружитися, доки все не розплутає. Але думаю, Гертруда сприйняла все це, наче погане провіщення, що її щастя якось вислизає з її рук.

– Не можна, пані лікарко, люба, аж так думати про те, що на землі [2] Цитата з Біблії у перекладі І. Огієнка («Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі) – прим. пер . , – урочисто зауважила Сьюзан.

– Пан Грант любить Гертруду так само як вона його, Сьюзан. Не йому вона не довіряє, а власній долі. У ній є якась містична жилка… думаю, деякі люди назвали її б забобонною. У неї ще збереглася дивна віра в сни, а ми не змогли її переконати в протилежному. Мушу визнати, що деякі з її снів… але ні, я не дозволю Гілберту почути єресь з моїх уст. Знайшла ще щось цікаве, Сьюзан?

Сьюзан вигукнула.

– Ви тільки послухайте, пані лікарко, люба. «Пані Софія Кроуфорд покинула свій дім у Лоубріджі, а незабаром житиме в домі зі своєю племінницею, пані Альберт Кроуфорд». Це ж моя кузина Софія, пані лікарко, люба. Ми сперечалися, ще коли були дітьми, хто повинен отримати картку в Недільній школі зі словами «Бог є Любов», прикрашену трояндовими віночками, а відтоді ніколи не говорили одна з одною. А тепер вона житиме просто через дорогу.

– Доведеться тобі залагодити стару суперечку, Сьюзан. Ніколи в цьому домі ніхто не сваритиметься з сусідами.

– Кузина Софія почала сварку першою, тому їй теж треба почати залагоджувати суперечку, пані лікарко, люба, – зверхньо промовила Сьюзан. – Якщо вона почне, думаю, моє християнське виховання дозволить мені піти їй на зустріч. Вона не надто весела людина, все життя була страшною занудою. Коли ми бачилися востаннє, на її обличчі було тисячі зморшок, можливо, більше, а може, й менше… усе від переживань і поганих передчуттів. Вона так страшно завивала на похоронах першого чоловіка, але не пройшло й року, як вийшла заміж знову. А наступна нотатка, як я бачу, описує особливу вечірню службу в нашій церкві минулої неділі. Кажуть, оформлення було дуже красиве.

– До слова, пан Прайор страшенно не схвалює квітів у церкві, – додала панна Корнелія. – Я завжди казала: чекай біди, коли той чоловік переїхав сюди з Лоубріджа. Його ніколи не потрібно сприймати, як дорослого – це помилка, а ми ще від неї постраждаємо, повірте мені! Я чула, як він казав, що якщо дівчата продовжуватимуть «псувати бур’янами амвон», він і кроку до церкви не ступить.