– Я не сумніваюся, що Мері Венс бачить, чим Ви займаєтеся, пані Маршал Еліот, – багатозначно сказала Сьюзан, – але думаю, соромно говорити про дітей, що створюють пари.
– Дітей! Джему двадцять один, а Фейт дев’ятнадцять, – різко відповіла панна Корнелія. – Не забувай, Сьюзан, що ми, старші люди, не єдині дорослі в цьому світі.
Ображена Сьюзан, яка не могла згадувати про свій вік, не з суєтності, а від страху, що люди подумають, наче вона не може працювати, повернулася до своїх «Нотаток».
– Карл Мередіт та Ширлі Блайт повернулися додому ввечері минулої п’ятниці з Академії Квінз. Ми розуміємо, що Карл матиме практику в школі Гарбоу Гед наступного року, проте певні, що він користуватиметься популярністю та буде успішним вчителем.
– Він в будь-якому випадку навчить дітей усього, що знає про комах, – сказала панна Корнелія. – Він ще навчається у Квінзі, але пан Мередіт та Розмарі хотіли, аби він поїхав до Редмонда цієї осені. Проте Карл має незламний стрижень всередині, він хоче самостійно заробити собі на навчання в коледжі. У нього все буде добре.
– Волтер Блайт, який викладав у Лоубріджі останні два роки, звільнився, – прочитала Сьюзан. – Він хоче вирушити до Редмонда цієї осені.
– А Волтер має достатньо сил, щоб переїхати до Редмонда? – стурбовано спитала панна Корнелія.
– Ми сподіваємося, що до осені матиме, – відповіла пані Блайт. – Пробайдикувати все літо на відкритому повітрі під сонячним промінням піде йому на користь.
– Тиф важко подолати, – співчутливо сказала панна Корнелія. – Особливо, коли Волтер заледве уник небезпеки. Думаю, йому краще ще рік не йти в коледж. Але ж він такий амбіційний. А Ді й Нан теж поїдуть?
– Так. Вони обидві хотіли вчителювати ще рік, але Гілберт думає, їм краще поїхати до Редмонда цієї осені.
– Я цьому рада. Вони пильнуватимуть Волтера й глядітимуть, аби він не надто сильно вчився. Думаю, – продовжувала панна Корнелія, краєм ока глянувши на Сьюзан, – що після такої різкої реакції кілька хвилин тому, небезпечно мені припускати, що Джеррі Мередіт задивляється на Нан.
Сьюзан пропустила це повз вуха, а пані Блайт знову засміялася.
– Люба панно Корнелія, я надто зайнята, правда?… з усіма замилуваннями хлопчиків та дівчаток навколо мене? Якби я сприймала все це серйозно, з розуму б зійшла. Але ж ні… поки що важко усвідомити, що вони виросли. Коли я дивлюся на двох своїх високих синів, аж дивно, як вони могли бути пухкенькими, милими малюками з ямочками, яких я цілувала й пригортала, співала їм колискові ще ніби вчора… ніби вчора, панно Корнелія. Хіба ж Джем не був найдорожчим дитинчам у старому Будинку Мрії? А тепер він бакалавр і уже залицяється до дівчат.
– Усі ми дорослішаємо, – зітхнула панна Корнелія.
– Єдина частинка, яка нагадує мені про мої літа, – відповіла пані Блайт, – це щиколотка, яку я зламала, коли Джозі Пай підбила мене пройтися гребеневим брусом Баррі ще колись у Зелених Дахах. Болить, коли дує вітер зі сходу. Я не можу визнати, що в мене ревматизм. Але таки болить. А щодо дітей, вони та Мередіти запланували весело провести літні канікули, перш ніж повертатися до навчання восени. Вони така весела маленька зграйка. Для них цей дім – то вічний вихор веселощів.
– А Рілла поїде до Квінза, коли Ширлі повернеться назад?
– Ще не вирішили. Я б не хотіла. Її тато думає, вона ще не надто зміцніла… вона переросла свою силу… незвично висока, як на дівчинку п’ятнадцяти років. Я не боюся її відпустити… ну, але жахливо, коли жодної дитини не залишиться вдома наступної зими. Ми з Сьюзан будемо одна з одною боротися, аби розвіяти одноманітність.
Сьюзан у відповідь на цей жарт усміхнулася. Оце ідея боротися з «любою пані лікаркою».
– А сама Рілла хоче поїхати? – спитала панна Корнелія.
– Ні. Правда в тім, що Рілла – єдина дитина, яка не має амбіцій. Я б справді хотіла, щоби вона була хоч трішки амбіційною. У неї взагалі немає жодних серйозних ідей, її праведні прагнення, схоже, уже в минулому.
– А чому Ви так думаєте, пані лікарко, люба? – скрикнула Сьюзан, яка не могла витримати жодного слова проти будь-якого мешканця Інглсайду, навіть від самих мешканців. – Дівчинка гарно проводить час, я вважаю. У неї ще буде вдосталь часу подумати про Латину та Грецьку.
– Я б хотіла побачити в ній хоч дрібку відповідальності, Сьюзан. Ти ж сама прекрасно знаєш, вона зазнається.
– І має на те підстави, – відповіла Сьюзан. – Вона найкрасивіша дівчина Глен Сент Мері. Думаєте, усі ці гарбоуські МакАллістери, Кроуфорди та Еліоти матимуть таку шкіру, як у Рілли, хоча б через чотири покоління? Та де. Ні, пані лікарко, люба, я знаю своє місце, але не дозволю Вам так говорити про Ріллу. Послухайте тільки, пані Маршал Еліот.
Читать дальше