Люсі Мод Монтгомері - Рілла з Інглсайду

– Це неправильно, пані лікарко, люба, – гірко промовляла бідна Сьюзан.

Вона пообіцяла собі завжди звертатися до Джека «воно» чи «біла звірюка», тому хоча б одне серце не заболіло, коли наступної зими «воно» випадково отруїлося.

Через рік «Золотун» стало таким очевидним і невідповідним іменем для помаранчевого кота, що Волтер, який щойно прочитав історію Стівенсона, замінив ім’я на Доктор-Джекіл-та-пан Гайд. У манері доктора Джекіла, кіт був сонний, ніжний, домашній любитель подушок, якому подобалися пестощі, увага, коли його годували й гладили. Особливо любив він лежати на спинці й задоволено муркотіти, поки хтось ніжно гладив його кремову шийку. Він був ще тим муркотунчиком, ніколи ще в Інглсайді не було кота, який би так часто й так гарно муркотів.

– Я заздрю котам тільки через їхнє вміння муркотіти, – якось зауважив лікар Блайт, слухаючи звуки мелодії Дока. – То найбільш задоволений звук у світі.

Док був дуже гарний, кожен його рух – витончений, а пози – чарівні. Коли він згортав свій довгий темний закручений хвіст навколо лапок, всідався на веранді й довго пильно вдивлявся поперед себе, у Блайтів складалося враження, що навіть єгипетський сфінкс не мав би такого ефектного вигляду на Божественному Порталі.

Коли в кота був настрій пана Гайда, зазвичай перед дощем чи вітром, щось дике спалахувало в його мінливих очах. Перевтілення відбувалося миттєво. Він несамовито хрипів і кусався, коли його намагалися стримати чи погладити. Його хутро наче темнішало, а очі диявольськи блищали. У такі моменти він справді був нереально красивий. Якщо перевтілення ставалося в сутінках, всі мешканці Інглсайду його трішки жахалися. У такі моменти він був страхітливим звіром, і тільки Рілла ставала на його захист, стверджуючи, що він «такий симпатичний підступний кіт». Звичайно, він підкрадався.

Доктор Джекіл любив свіже молочко. Пан Гайд молока б і не торкнувся й рикав над шматочками свого м’яса. Доктор Джекіл спускався сходами надзвичайно тихенько й безшумно. Пан Гайд тупотів, наче незграбний чолов’яга. Кілька вечорів, коли Сьюзан залишалася вдома сама, він «страшно її лякав», як казала вона, таким тупотінням. Іноді він сидів на підлозі посеред кухні й, не мигаючи, блискав на неї очиськами цілу годину. Він вщент руйнував її нерви, проте бідолашна Сьюзан справді відчувала невимовний трепет і просто не могла його вигнати. Одного разу вона наважилася кинути в нього палицю, проте він виклично стрибнув в її вбік. Сьюзан кинулася до дверей і ніколи більше не пробувала зачіпатися з паном Гайдом… хоча іноді розплату за його вчинки ніс невинний доктор Джекіл… Сьюзан ганебно виганяла його зі своїх володінь, куди він наважувався висунути свого носа, і відмовляла йому в кількох улюблених ласощах, яких йому так кортіло.

– Багато друзів панни Фейт Мередіт, Геральда Мередіта й Джеймса Блайта, – читала Сьюзан, смакуючи кожним іменем, – кілька тижнів тому радісно зустріли їх вдома після повернення з коледжу Редмонда. Джеймс Блайт закінчив бакалаврат у 1913 році й щойно завершив перший рік навчання в медицині.

– Фейт Мередіт справді наймиліше створіння, яке я тільки коли-небудь бачила, – прокоментувала панна Корнелія, схилившись над шиттям. – Неймовірно, як ці діти після гостин у Розмарі Вест повертаються до будинку пастора. Люди вже майже забули, якими збиточними були колись. Енн, люба, Ви коли-небудь забудете, як вони поводилися? Просто диво, як добре Розмарі з ними поладила. Вона для них більше друг, аніж мачуха. Усі вони її люблять, а Уна просто обожнює. Що ж до маленького Брюса, Уна для нього просто ідеальна служниця. Звичайно, він приємний. Але Ви коли-небудь бачили, щоб дитя було так схоже на тітку, як він на свою тітку Еллен? Він такий же похмурий і наполегливий. Не бачу в ньому жодної риси Розмарі. Норман Дуґлас завжди стверджував на високих тонах, що лелека готував Брюса для нього й Еллен, а помилково заніс його до будинку пастора.

– Брюс обожнює Джема, – відповіла пані Блайт. – Коли він приїжджає сюди, ходить слідом за Джемом тихенько, наче вірний малий собака, поглядаючи на нього з-під чорних брів. Він ладен заради Джема на все, я цьому дуже вірю.

– А Джем і Фейт стануть парою?

Пані Блайт усміхнулася. Усім було відомо, що панна Корнелія, яка так ненавиділа чоловіків, у похилому віці взялася створювати пари.

– Вони просто добрі друзі, панно Корнеліє.

– Дуже добрі друзі, я певна, – із розумінням підтвердила панна Корнелія. – Я все чула про вчинки молоді.