Люсі Мод Монтгомері - Рілла з Інглсайду

– Деякі відвідини називають гостинами, а деякі – візитами, пані лікарко, люба, – якось мовила Сьюзан, тож можна здогадатися, що кузина Софія належала до другого випадку.

У кузини Софії було видовжене, бліде обличчя, вкрите зморшками, довгий тонкий ніс, широкі тонкі вуста й дуже довгі бліді руки, зазвичай смиренно складені на чорному подолі. Усе в ній здавалося довгим, тонким і блідим. Вона похмуро глянула на Ріллу Блайт і сумно промовила:

– А це все волосся – воно твоє?

– Звичайно, – обурено заявила Рілла.

– Ох, ну добре! – зітхнула кузина Софія. – Для тебе краще, якби то було не твоє волосся! Така кількість волосся забирає в тебе силу. То дзвіночок туберкульозу, як я чула, але сподіваюся, у твоєму випадку такого не буде. Думаю, ви всі танцюватимете сьогодні ввечері й сини священника, певне, теж. Хіба сподіваюся, що його доньки так далеко не зайдуть. Ох, ну, я ніколи не схвалювала ті танці. Знаю одну дівчину, яка одного разу замертво впала під час танцю. Як хтось взагалі після такого може танцювати, не розумію.

– А вона коли-небудь затанцювала знову? – зухвало спитала Рілла.

– Я ж сказала, вона впала замертво. Звичайно ж, вона ніколи більше не танцювала, бідолашне створіння. То Кіркі з Лоубріджа. Ти ж не підеш ось так з неприкритою шиєю?

– Вечір теплий, – запротестувала Рілла. – Але я одягну шаль, коли ми будемо плисти.

– Якось одного разу сорок років тому переповнений молодими людьми човен плив гаванню. То була така ж ніч, як оце сьогодні, – сумно повела кузина Софія, – то вони перекинулися й потонули, усі до одного. Сподіваюся, сьогодні ввечері нічого такого не станеться. А ти щось робиш з веснянками? Сік подорожника дуже помічний, як виявилося.

– Я певна, ти знавець веснянок, кузино Софіє, – Сьюзан кинулася захищати Ріллу, – у тебе в дитинстві їх було більше, ніж у жаб. Веснянки Рілли з’явилися тільки цього літа, а от твої вчасно-невчасно на тому ж місці, і колір твоїх веснянок не такий, як у неї. Рілло, у тебе справді чарівний вигляд, а яка зачіска! Але ти ж не збираєшся йти до гавані в цих туфельках, правда?

– Ох, ні. Я взую старі мешти, щоб дійти до гавані, а свої туфельки понесу в руках. Тобі подобається моя сукенка, Сьюзан?

– Вона нагадує мені плаття, яке я одягала в юності, – зітхнула кузина Софія, перш ніж Сьюзан змогла вставити хоч слово. – Зелене плаття з рожевими квітками, і з рюшами від талії додолу. Ми свого часу такі приталені речі не носили, не те що сучасні дівчата. Ех, часи змінюються і, боюся, зовсім не на краще. Я в той вечір зробила в ньому добрячу дірку, а хтось ще розлив на сукню горнятко чаю. І знищив її повністю. Сподіваюся, нічого подібного з твоїм платтям не станеться. Але сукня мала б бути довшою, я оце собі думаю… твої ноги страшенно довгі й худі.

– Пані лікарка Блайт не схвалює, щоб малі дівчатка одягалися, як дорослі, – строго відповіла Сьюзан, все намагаючись дорікнути кузині Софії. Але Рілла почувалася ображеною. Мала дівчинка! Справді! Вона вибігла з кухні, вражена в самісіньке серце. Наступного разу вона не спускатиметься вниз, аби показатися Сьюзан… Сьюзан, яка вважає, що до шістдесяти ти не дорослий! А ще та жахлива кузина Софія з її шпигачками про веснянки й ноги! Яке діло цій старій… старій каланчі базікати, що в кого довге й худе? Рілла відчула, як вітром здуло все задоволення, її вечір затьмарено й зіпсуто. У неї на зубах залишилася оскома, вона могла тільки сидіти й плакати.

Проте згодом хороший настрій повернувся, і вона вже прямувала з веселою юрбою на зустріч вогникам Чотирьох Вітрів.

Блайти залишили Інглсайд у полоні меланхолійної музики завивань собаки Понеділка, якого закрили в сараї, аби він не став нежданим гостем на танцях. Вони забрали Мередітів з села, а інші приєдналися до них на шляху до гавані. Мері Венс, вбрана в блискучий голубий креп з мереживною накидкою поверх сукні, вийшла з воріт панни Корнелії й приєдналася до Рілли та панни Олівер, що йшли разом і привітали її не надто тепло. Ріллі не подобалася Мері Венс. Вона так і не забула того принизливого дня, коли Мері гналася за нею через усе село й дражнила сухою тріскою. Правду кажучи, Мері Венс не була надто популярною, проте їм подобалося її товариство – у неї був такий гострий язик, що від того перцю, який вона додавала до розмови, важко було втриматися.

– Мері Венс – то наша звичка, ми просто не можемо піти без неї, навіть якщо страшенно на неї розлючені, – якось зауважила Ді Блайт.

Натовп розбилися на пари. Джем, звісно ж, йшов поряд з Фейт Мередіт, а Джеррі Мередіт з Нан Блайт. Ді та Волтер простували разом, поглинуті конфіденційною розмовою, чому Рілла дуже заздрила.