Люсі Мод Монтгомері - Рілла з Інглсайду

– Мені здається, наче я частинка цього всього, – мовила Рілла.

– Ох, так, ти ще надто юна, аби не боятися ідеальних речей. Ну, ось ми й біля Будинку Мрій. Він цього літа пустує. Форди не приїхали?

– Пан та пані Форд і Персіс ні. Кеннет приїхав, але залишився в маминих знайомих – за гаванню. Ми його й краєм ока цього літа не бачили. Він трошки кульгає, тому й не виходить часто.

– Кульгає? Що з ним сталося?

– Поламав щиколотку під час футбольної гри минулої осені й пролежав усю зиму. Він відтоді трішки кульгає, але вже йде на поправку, тож скоро все буде добре. Він лише двічі приїжджав до Інглсайду.

– Етел Різ від нього просто шаленіє, – зауважила Мері Венс. – Вона не розуміє, що він не про неї птаха. Він якось ввечері пройшовся з нею після служби божої з церкви до гавані, а вона відтоді несе себе так, що аж нудить. Так, наче хлопець з Торонто, на кшталт Кена Форда справді думатиме про таку селянку, як ця Етел!

Рілла спалахнула. Їй було байдуже, хай той Кеннет Форд хоч десятки разів ішов додому з Етел Різ… байдуже! Їй тепер було на нього байдуже. Він набагато старший за неї. Він приятелював з Нан, Ді й Фейт, а на неї, Ріллу, дивився, як на дитину, яку він помічав, тільки коли хотів подражнитися. Вона ненавиділа Етел Різ, а Етел Різ ненавиділа її…. завжди ненавиділа її, відколи Волтер у той горезвісний день відлупцював Дана у Веселковій Долині. Але чому ж вона повинна думати, що не варта Кеннета Форда тільки тому, що вона – дівчина з села? А от Мері Венс була ще тою пліткаркою, вона тільки й думала, хто з ким вертався додому!

На березі гавані нижче Будинку Мрій розташувався невеликий пірс, до якого й пришвартувалися два човни. Одним човном керував Джем Блайт, а іншим – Джо Мілгрейв, який знав усе про човни й за всяку ціну хотів, аби Міранда Прайор це помітила. Вони змагалися, пливучи гаванню, але човен Джо переміг. Все більше й більше човнів наближалися з Гарбоу Гед, перетинаючи гавань і пливучи в західному напрямку. Усюди лунав сміх. Велика біла вежа Чотирьох Вітрів розливалася вогнями, поки маяк обертався навколо й спалахував світлом над їхніми головами. Сім’я з Шарлоттауна, родичі наглядача маяка збиралися у світлі маяка, адже вони організовували вечірку й запросили юних мешканців Чотирьох Вітрів, Глен Сент Мері та узбережжя. Поки човен Джема погойдувався біля маяка, Рілла відчайдушно скинула черевики й пірнула в сріблясті туфельки за спиною панни Олівер. Швидко окинувши все оком, Рілла зауважила, що на вбитих у скелі сходах, освітлених китайськими ліхтариками, вишикувалися хлопці, а вона ну ніяк не зможе зійти цими сходами в тих важких черевиках, які мама змусила її одягнути для тієї дороги. Туфельки страшенно тиснули, але ніхто про це ніколи б не здогадався, адже Рілла йшла по сходах, усміхаючись, її м’які темні очі допитливо блищали, а кругленькі кремові щічки розцвіли. Щойно вона вийшла наверх, звідки відкривався вид на гавань, хлопець запросив її до танцю, а уже через хвилину вони були в павільйоні, збудованому біля маяка спеціально для танців. То була чарівна місцина, зверху, наче дахівка, зігнулися ялинкові гілочки, усюди висіли ліхтарі. Позаду мерехтіло море, зліва гребені й впадини піщаних дюн освітлювало місячне сяйво, справа розмістився скелястий берег, вкритий чорнильними тінями й кришталевими затоками. Рілла та її партнер пурхали поміж іншими парами танцівників, вона глибоко вдихнула від задоволення. Яку магічну музику створював Нед Бурр з Верхнього Глена своєю скрипкою – то була загадка, але звуки були такі, наче чарівні флейти зі старої казки змушували всіх слухачів кидатися в танок. Який прохолодний і свіжий бриз віяв із затоки, яким білим і прекрасним місячним сяйвом освітлювалося все довкола. То було життя… чарівне життя! Рілла почувалася так, наче її ніжки, як і серце, отримали крила!

Перша вечірка Рілли пройшла з тріумфом, принаймні так здавалося спочатку. У неї було стільки партнерів, що доводилося ділити танці. Її сріблясті туфельки, здавалося, самі пурхали над танцмайданчиком, хоча й продовжували муляти пальці та вкривати п’ятки пухирцями, та це не завадило отримати цілковите задоволення від вечірки. Етел Різ на десять жахливих хвилин вивела її з павільйону й із властивою їй удаваною усмішкою прошепотіла, що її сукенка розійшлася ззаду, а на волані з’явилася пляма. Нещасна Рілла кинулася до кімнати маяка, яку на час вечірки переобладнали під жіночу кімнату, і виявила, що та пляма була невеличкою цяткою від трави, а дірка – звичайною малесенькою дірочкою, де розчепився гачок. Ірен Говард його защепила й обдарувала Ріллу солодкими поблажливими компліментами. Рілла відчувала тепло доброзичливості Ірен. То була дев’ятнадцятирічна дівчина з Верхнього Глена, якій, схоже, подобалося товариство молодших дівчат. Злісні дівочі язики подейкували, що це все тому, що вона не відчуває серед них конкурентів. Але Рілла вважала, що Ірен – доволі миловидна, і любила її за цю опіку. Ірен була красива й стильна, вона божественно співала й кожну зиму проводила за уроками музики в Шарлоттауні. Її тітка жила в Монреалі й надсилала їй чарівну одіж. Кажуть, у неї була сумна історія любові… ніхто не знає, що саме сталося, але дуже таємниче на це натякали. Рілла відчувала, що компліменти Ірен у той вечір буквально коронували її. Вона весело повернулася назад у павільйон і ненадовго затрималася біля ліхтарів коло входу, виглядаючи танцюристів. Коротка пауза серед натовпу дозволила їй на мить побачити Кеннета Форда, який стояв з іншого боку.