Мері Блер - Бланкі поспішає на допомогу

— У тебе зовсім немає меблів: ані ліжечка, ані стільчика… Але мені здається, що тут це не потрібно. Тут так спокійно й радісно, — вигукнула Марта, оглядаючи зелену кулю ізсередини.

— Це все магія феріґардів. Ми приходимо додому, коли нам потрібно відновити сили.

— Ой! Я подумала, що цей будиночок схожий на мамин животик.

— Так, він теж круглий і в ньому дуже затишно, — засміявся Бланкі. — Відпочиньмо тут разом.

Друзі вляглися на м’якій підлозі кулі, та Марта швидко заснула.

Марта міцно проспала всю ніч, а вранці Мишко розбудив її, щоб разом піти на прогулянку. Дівчинка й не помітила, як опинилася у своєму ліжечку.

— Дякую, Бланкі, — прошепотіла дівчинка, дивлячись у безхмарне блакитне небо.

Більше вони ніколи не зустрічалися, але Марта завжди пам’ятала, що в скрутну хвилину на допомогу обов’язково прийде чарівний захисник.

На краю білої хмари сиділо щеня. Воно сумно зітхало й бовтало лапками, а його м’яку білу шерсть роздував вітерець. Поруч сидів величезний білосніжний кіт з райдужними крилами й ласкаво дивився на малюка Бланкі.

— Учитель, моє покарання завершилося. Що ж я тепер буду робити? Знову няньчитися з грубіяном Барком?

— А чого б тобі самому хотілося?

— Я так хочу бути звичайним щеням, — тоскно пробурмотів Бланкі. — Так чудово, коли тебе люб­лять, обіймають, граються з тобою… А коли ти феріґард, часто-­густо тебе навіть ніхто не бачить! І ніхто тебе не любить. Бо ніхто не знає, що ти є…

— Хіба так важливо, щоб хтось знав про тебе? Достатньо, що ти любиш і допомагаєш своїм ­підопічним. Якщо ти звичайне щеня, то можеш зігріти теплом своєї любові тільки одного-двох людей. А коли ти захисник… Ти можеш дарувати любов вічно! Ти в змозі допо­могти багатьом. Хіба це не варто того?

Бланкі замислився, і раптом його мордочка засяяла зі щастя.

— То це і є моє призначення? Допомагати іншим, зігріваючи їхні серця любов’ю?

— Ось я своє призначення, зда­ється, щойно виконав, — засміявся білий кіт і розтанув у повітрі.

А Бланкі, сповнений ­почуття щастя, злетів у самісіньке небо. Щеня перевернулося між хмар і саме не помітило, що його крила збільшилися й засвітилися всіма кольорами веселки, як крила дорослих феріґардів. Він нарешті зрозумів, що бути чарівним захисником по-справжньому чудово.

Бланкі замислився, кому б першому він хотів допомогти. І раптом згадав, що десь далеко залишився один дуже нещасний пес — Волохань. Адже цей собака колись теж був маленьким веселим щеням, добрим і лагідним. А та погана людина викрала малюка з його будинку й змусила стати злим.

Бланкі було дуже шкода Волоханя, він вирішив відвідати пса й перевірити, чи можна зробити для нього щось гарне. Адже всім відомо, що добрі вчинки можуть зігріти навіть найзліше серце.

Бланкі розчинився в повітрі й відразу ж опинився поруч із будкою Волоханя. Про всяк випадок щеня вирішило поки залишитися невидимим для злого пса.

Волохань міцно спав, і йому снився тужливий сон, ніби він сидить на ланцюзі й голосно виє.

Бланкі зрозумів: пес уже давно не пам’ятав, що таке любов і радість. Щеня раптом здогадалося, чим може допомогти Волоханю. Бланкі навіяв доберманові добрий сон, у якому Волохань знову став грайливим і лагідним щеням Волошкою. Цей маленький веселий песик грався на сонячній галявині з хлопчиком. Катався в траві й ганявся за м’ячиком. Уві сні Волошка був по-справжньому щасливим!

Наступного ранку злісний господар Волоханя вийшов у двір, щоб нагодувати пса.

— Гей, Волоханю! Ти де? — здивувався лиходій, коли собака не визирнув з будки.

У будці дзвякнув ланцюг, і з темряви з’явилося… щеня добермана, яке було таким маленьким, що просто вислизнуло з величезного нашийника. Переляканий господар вирішив, що з’їхав з глузду. Він кинув на землю миску із собачою їжею й пустився навтьоки.

А песик ніяк не міг зрозуміти, що з ним сталося. А головне, що йому тепер робити. Він заскавучав і розгублено заозирався навкруги.

— Привіт, Волошко! — почув колишній Волохань над самим вухом. — Схоже, тобі потрібен новий господар. А нове ім’я я тобі, здається, вже вигадав. Подобається?

Волошка озирнувся й нарешті побачив Бланкі.

— Хто ти? — запитав він цуценя, що літало в нього над головою.

— Я феріґард — чарівний захисник для всіх тварин, які потрапили в біду. То що, підемо шукати тобі ­доброго господаря?

Волошка радісно гавкнув і побіг за Бланкі. На маленьке щеня чекала нова, світла й радісна доля. Адже до справи взявся чарівний захисник!