Мері Блер - Тінкі й чарівна квітка

У Лілі була незвичайна родина. Її мама, тато, дідусь та бабуся дуже любили квіти, і всі вони працювали в ботанічному саду, де вирощували рідкісні рослини.

Оселя Лілі теж була незвичайна: у ній скрізь панували квіти! Мама любила орхідеї і тому свою з татом кімнату заставила горщиками з їхнім яскравим цвітом.

Дідусь зібрав чималу колекцію кактусів, і тепер його кабінет нагадував африканську пустелю, порослу колючками.

Бабусине царство було на кухні. У ньому раювали запашні лікарські рослини.

А за будинком тато Лілі побудував справжню оранжерею. Там він вирощував дуже рідкісні рослини. Саме це й було його професією: рятувати унікальні квіти.

Коли в дівчинки випадала вільна хвилина, вона бігла до тата в оранжерею. У неї був особливий талант: вона могла повернути до життя навіть зовсім хирляву й слабку стеблину. Отож друзі та знайомі приносили їй свої хворі квіти, і затишна кімнатка Лілі невдовзі перетворилася на невеличку лікарню для рослин. А горщики, які вже нікуди було ставити в кімнаті, дівчинка перенесла до оранжереї.

Якось увечері Лілі засиділася в оранжереї, аж поки не впали на землю сутінки. Вона не стала вмикати світло і зручно вмостилася у своєму низенькому крісельці серед квітів. Їй подобалося спостерігати, як густішає темрява — оксамитова синява ночі перетворювала їхню оранжерею на таємничий казковий сад.

Нараз серед листя дівчинка помітила маленький вогник.

Лілі завмерла. «Може, це світлячок?» — подумала вона.

Вогник зненацька затремтів і з гучним виляском спалахнув яскравим золотистим світлом. Від несподіванки дівчинка замружилася, а коли розплющила очі, в оранжереї знову було темно. І лише під розкішним трояндовим кущем щось мерехтіло, випромінюючи тепле світло. Вона придивилася і побачила… кролика!

Звірятко було таке гарнесеньке, що Лілі не могла відвести від нього очей. Якусь мить воно сиділо, нашорошивши вушка, а потім раптом… спурхнуло. І Лілі побачила за його пухнастою спинкою прозорі райдужні крильцята.

Дівчинка тихенько зісковзнула з крісла і підкралася до диво-кролика. Їй хотілося розгледіти його зблизька.

Маленький крилатий гість, мов велетенська бджола, кружляв над квітами і діловито обнюхував троянди.

— Добрий вечір, — тихесенько привіталася з ним Лілі.

Від несподіванки кролик перекинувся в повітрі і втупився в господиню оранжереї.

— Це ти зі мною привіталася? — спитав кролик тоненьким голос­ком. — Ти мене бачиш?

Лілі обережно, щоб не сполохати звірятка, кивнула, а потім пошепки спитала:

— Ти хто?

— Я феріґард, — усміхнувся кролик. — Мене звуть Тінкі. А тебе?

— Я Лілі, — відповіла дівчинка. І, боячись, що звірятко зникне так само миттєво, як і з’явилося, попросила: — Тільки не відлітай. Ти такий гарний!

Кролик знову усміхнувся їй у відповідь.

— А хто такі феріґарди? — поцікавилася Лілі.

— Ми — чарівні захисники, завжди приходимо на допомогу тим, хто вірить у дива, і не лише до них.

— А чому ти з’явився в нашій оранжереї? — спитала Лілі. — Ти когось рятуєш?

— Ні, просто я терпіти не можу, коли на вулиці зимно, — засміявся Тінкі й розповів Лілі, яким дивом він опинився в її оранжереї.

А було це так…

Якщо коли-небудь ви побачите на небі велетенську синю хмару, то знайте — це місто феріґардів. Саме там живуть маленькі чарівні істоти, які завжди ладні прийти на допомогу тому, хто вірить у дива й потребує захисту.

Усередині маленьких круглих хмаринок мешкають чарівні захисники. І кого тут тільки немає: котики та цуценята, поні і кролики, ведмежата й лисички! А за їхніми пухнастими спинками майорять райдужні крильцята.

Цієї студеної темної ночі синя хмара повільно пропливала над крижаними берегами Північного моря. Дув сильний вітер, і феріґарди почувалися незатишно.

— Агей, маленькі лінюхи! Уставай­те, а то пропустите цікавий урок, — крізь сон почув Тінкі.

Вилетівши зі своєї хмаринки, кролик приєднався до решти феріґардів.

— Ох і холодно, — пробурмотів кролик. — І навіщо нас сюди занесло?!