Мері Блер - Тінкі й чарівна квітка

— Так, Тінкі, тут дуже холодно, — промовив сніжно-білий кіт, з’явившись із нізвідки перед змерзлими малюками. — І це стане в пригоді нам на сьогоднішньому уроці.

— Ми що — вирощуватимемо бурульки? — захихотів Тінкі.

— От і не вгадав! Ми вирощуватимемо маленькі сонечка! — відповів кіт-учитель, хитро примружившись. — Отже! Складіть лапки човником і уявіть, ніби в них лежить ­маленька зірочка.

Маленькі феріґарди взялися старанно складати лапки і супитися, уявляючи зірочки.

Тінкі теж щосили намагався уявити собі теплу маленьку зірочку. Але перед його уявним поглядом чомусь виникали сонячні зайчики, що виблискували в зеленому листі, і квіти, які він так любив.

— А тепер тихенько подуйте в долоньки, — вів далі вчитель.

Малюки слухняно пішли за порадою кота, і в їхніх лапках одна за одною спалахнули малесенькі зірочки. Феріґарди захоплено заохкали, показуючи вчителю вогники. І лише лапки Тінкі залишалися порожні.

— Тінкі, не бійся. Просто подуй на долоньки, — підбадьорив золотисто­го кролика кіт-учитель.

Тінкі рішуче набрав у щоки якомога більше повітря, подув у складені човником лапки і… нараз із гучним виляском зник!

— Ото і вся історія! — закінчив свою розповідь кролик. — Я так хотів опинитися в теплому місці серед запашних квітів, що не міг не думати про це. Ось і начаклував не вогник, а садок.

— Я теж дуже люблю квіти. Може, тому ти й опинився в моєму садку? — І, подумавши, Лілі запропонувала: — Тінкі, а давай-но дружити.

Кролик засміявся і перекинувся в повітрі.

— А чом би й ні! Тим паче що мені аж ніяк не хочеться повертатися на урок. Там надто холодно.

— Ходімо до мене в кімнату, я покажу тобі свої квіти.

— А хіба квіти можуть рости в будинках?

— Але ж ці ростуть… — показала на троянди Лілі.

Тінкі здивовано закліпав очима.

— А ми хіба не в садку?

— У садку, — засміялася Лілі. — Тільки це садок зимовий. Так його називають тому, що він розташований у теплиці. У ній скляні стіни та стеля. І навіть узимку тут так само тепло, як і влітку.

Кролик розгублено навсібіч роззирнувся. Підлетівши до скляної стіни, Тінкі лише охнув:

— А ми й справді в будиночку!

— Звичайно, — засміялася Лілі. — Ходімо мерщій. За якусь мить прийде бабуся кликати мене додому й побачить тебе.

— Не побачить, — впевнено мовив Тінкі.

— А я ж побачила… — збентежилася дівчинка.

— Феріґардів бачать тільки ті, хто вірить у дива.

І друзі вирушили до Лілі додому.

Передусім Лілі показала Тінкі свою кімнату. Маленький феріґард довго обнюхував квітку за квіткою, а деяким із них навіть щось тихенько нашіптував.

— Що ти робиш? — спитала Лілі.

— Знайомлюся з квітами, — відповів Тінкі.

— Вони вміють розмовляти? — здивувалася дівчинка.

— Звичайно. Але своєю мовою…

Кролик ураз замовк, бо до кімнати заглянув тато Лілі.

— Люба, час вечеряти… — сказав він і вклякнув на місці, втупивши очі у феріґарда, який зручно вмостився в Лілі на колінах. — А… а це хто?

Тінкі завмер. Лілі злякано подивилася на тата і тремтячим голосом мовила:

— Це Тінкі, мій іграшковий кролик.

— Іграшковий?.. Ох! А мені здалося, що він ворушиться. Мабуть, я втомився, — засміявся тато. — Ну ми чекаємо тебе на вечерю.

Батько Лілі зник за дверима, а Тінкі збентежено подивився на дівчинку.

— У тебе дуже незвичайний тато. Він, напевно, по-справжньому вірить у дива, раз зумів побачити мене. Треба бути обережнішим.

— А ти можеш стати зовсім невидимим? Таким, щоб ніхто-ніхто не міг тебе помітити?

— Звичайно, — зрадів Тінкі і вмить розчинився в повітрі.

— Ну як? — почула коло свого вуха Лілі шепіт феріґарда.

— Чудово, — зраділа дівчинка. — Хочеш повечеряти з нами?

— Я не їм людської їжі. Ти йди їс­ти, а я посиджу в тебе на плечі.

На вечерю зібралася вся родина Лілі. Тінкі затишно влаштувався в дівчинки на стільці і з цікавістю розглядав людей.

— Лілі, я їду в експедицію! — весело повідомив тато.

— У справжню?! А куди? — вигукнула від несподіванки Лілі.

— До Китаю. Мій друг із Пекіна, який працює в ботанічному саду, сказав, що вони готові прийняти мої саджанці! Я такий радий, що можу повернути на батьківщину цю унікальну квітку!

— Тато, це ж чудово!

— Ще зовсім недавно у світі залишалося тільки дві рослини цього виду камелій. А тепер міддлеміст червоний буде врятований від зникнення.

— А пам’ятаєш, — усміхнулася Лілі, — коли я була маленька, ти читав мені казку про Красуню і Чудовисько? І розповів мені тоді, що саме міддлеміст і є тією чудовою зачарованою квіткою!