Мері Блер - Флері рятує прем’єру

Життя Елізи було набагато складніше, ніж у багатьох дівчаток її віку. Адже Еліза була балериною! А все тому, що її батьки були танцюристами. Та й сама Еліза дуже любила танцювати.

У дівчинки було по дві-три репетиції на день, але вчитися Еліза теж не забувала. Вона була однією з кращих учениць у класі, тому що докладала багато зусиль до навчання.

Батьки Елізи готувалися до відкриття театрального сезону. Вони проводили весь свій час у театрі на репетиціях. Дівчинка часто приходила в театр і знала в ньому кожен куточок. Коли Еліза втомлювалася від тренувань, то гралася із сином костюмерки Стефаном і його сестричкою Марі.

Одного разу, коли Еліза зі Стефа­ном читали книжку в костюмерній, до них прибігла Марі. Крихітка захекалася і була дуже схвильована.

— Стефане, Стефане! Там кошенята нявчать! — прокричала Марі.

— Які кошенята? Де? — не зрозумів Стефан.

— Унизу, за стіною! Там темно. Вони, напевно, загубилися, — запхикала Марі.

— Марі, не плач, — обійняла подругу Еліза. — Покажи нам, де ти чула кошенят.

Марі взяла Елізу за руку й повела темними коридорами театру. Коли діти підійшли до сходів, що вели до підвалу, то чітко почули жалібне нявчання.

— Чуєте? — прошепотіла Марі, вказуючи на чорний прохід. — Там котик плаче.

— Зараз ми його врятуємо. Я тільки ліхтарик принесу, — поплескав по плечу сестричку Стефан і зник.

Еліза обійняла Марі, щоб дитина заспокоїлася. Стефан швидко повернувся і приніс два ліхтарики — собі й Елізі.

Діти спустилися в підвал. Жовте світло ліхтариків вихоплювало з темряви шматки сірих стін і брудної підлоги. Стефан ішов першим, а дівчатка, міцно взявшись за руки, за ним. Нявчання ставало голоснішим, але кошеняти ніде не було видно.

— Напевно, малюк десь застряг, — промовив Стефан.

— Або він загубив свою матусю, — припустила Марі.

Раптом перед Стефаном із темряви вистрибнула кішка. Хлопчик завмер. Тварина тривожно дивилася на людей своїми блискучими очима. Потім, мабуть, вирішивши, що діти не становлять загрози, кішка підійшла до Стефана й голосно нявкнула.

— Вона нас кличе, — прошепотіла Марі. — Може, це мама кошенят?

Діти пішли за кішкою. Тварина впевнено рухалася коридором до якоїсь тільки їй відомої цілі. За поворотом Стефан побачив досить великий провал у стіні. Тварина застрибнула туди.

— Я спробую пролізти. А ви залишайтеся тут, — розпорядився хлопчик і, ставши на коліна, поліз у діру. — Ой, тут прохід майже завалило.

Стефан почав викидати з діри шматки цегли, а Еліза відносила їх до далекої стіни, щоб у темряві не спіткнутися об них. Крихітка Марі світила їм ліхтариком.

— Готово! — нарешті пролунало з діри.

Марі від нетерпіння застрибала на місці.

— Зараз Стефан урятує котика. Правда, Елізо? — запитала дівчинка.

— Звичайно. Не хвилюйся, ми подбаємо про кошеня.

За кілька хвилин з діри в стіні з’явилася голова Стефана. Коли хлопчик випростався, Еліза і Марі побачили в його руках згорток. Звідти долинало жалібне нявчання.

— Кошенята застрягли в трубі, й кішка не могла до них дістатися. Тут ціла сімейка, — пояснив Стефан, простягаючи згорток дівчаткам.

Виявилося, що хлопчик загорнув котиків у свій светр, адже вони намокли і змерзли. Дівчата побачили трьох крихітних кошенят. Вони так забруднилися, що важко було зрозуміти, якого вони кольору.

— Тут три малюки, — захоплено вигукнула Марі.

— Віднесімо їх нагору. Треба скоріше зігріти кошенят, — занепокоїлася Еліза. — Ось тільки чи дозволить їхня мама?

Кішка не відходила від Стефана ні на крок, терлася об його ноги та вдячно мурчала.

— Її доведеться взяти із собою, — задумливо пробурмотів Стефан. — Головне, умовити нашу маму.

— Із цим, мабуть, упорається Марі, — засміялася Еліза.

Крихітка Марі, звичайно, вмовила маму залишити кошенят. Але тільки до того часу, поки вони не підростуть. Діти з радістю взялися доглядати за пухнастиками та їхньою мамою.

Навіть артисти театру скоро прив’язалися до пухнастих манюнь. Балерини годували їх і пестили. Навіть грізний директор не був проти.