Мері Блер - Флері рятує прем’єру

Еліза йшла швидко, вона боялася пропустити світанок. Діставшись дуба, дівчинка стомлено опустилася на товсте коріння дерева. Піднявши очі, Еліза побачила, що на сході небо стало яскраво-рожевим. Сонце ось-ось мало вийти з-за обрію. Дівчинка почала тривожно вертіти головою. Де ж шукати веселку? Раптом Еліза побачила неподалік на галявині між деревцями невелику світлу плямочку. Вона росла, наливаючись світлом. Аж ось зненацька з цієї плямочки блиснула веселка. Найдивовижніше було те, що різнобарвне диво знаходилося не десь високо в небі, а висіло зовсім низько — над самісінькою землею. Здається, якщо трохи підстрибнути, то можна дістати її рукою.

Тепер Елізі треба було встигнути пробігти під веселкою, поки чарівна мить не скінчилася.

— Мені потрібен чарівний помічник! — прокричала дівчинка.

Дівчинка заплющила очі, щоб як слід зосередитися на своєму бажанні, й побігла. Коли Еліза була під самісінькою веселкою, їй здалося, що вона чує звуки дзвіночків. Сердечко дівчинки билося дуже швидко. Концерт мав відбутися вже сьогодні ввечері, тому Еліза могла врятувати його і Марі тільки дивом. Дівчинка сподівалася, що воно все-таки відбудеться. Але боялася — раптом все залишиться, як раніше.

Еліза озирнулася і скрикнула від подиву: на вершині веселки сиділа найсправжнісінька кішка! Крихітка діловито вилизувала лапку. Навіть із землі Еліза помітила, що кішка незвичайна. Її шерсть була… бузкового кольору! А за пухнастою спинкою виднілися справжнісінькі складені крила, що переливалися всіма кольорами веселки.

— Киць-киць, — тихенько покликала кішечку Еліза. — Іди сюди, крихітко. Я тебе не ображу.

Кішка підняла пичку й уважно подивилася на дівчинку.

— Це ти загадала бажання веселці? — запитала кішка людським голосом.

Дівчинка боязко закивала у відповідь. Кішка розправила за спинкою крила й тихо спланувала з яскравої веселки. Тієї ж миті чарівна дуга зникла.

— Зовсім не обов’язково кликати мене, наче якусь звичайну кішку. Я на «киць-киць» не відповідаю. Мене звуть Флері́.

Еліза підійшла ближче й чемно сказала:

— Флері, ти така гарна! Я ніколи раніше не бачила кішок із крилами, та ще й балакучих…

Кішка засміялася.

— Це тому, що я не зовсім кішка. Точніше кажучи, зовсім не кішка! Я — фері´ард, — гордо промовила кішечка.

— Фері´арде! — радісно скрикнула Еліза. — Ти мені так потрібна!

— Я прийшла до тебе, щоб допомогти.

— Ах, як чудово! — зраділа Еліза. — Але нам треба поспішати. Щури викрали маленьку Марі, вони хочуть зірвати прем’єру.

— Тоді поквапмося.

— Як же ми доберемося до театру? — схвильовано запитала Еліза. — Ми можемо поїхати на автобусі, але… Тобі можна з’являтися перед людьми?

— Ніхто не бачить мене, поки я сама цього не захочу, — фиркнула Флері. — Думаю, без чарівництва нам все ж таки не обійтися. На щастя, дива у мене відмінно виходять.

— Невже ти можеш просто з’явитися зі мною в театрі?

— З’явитися? Я-то можу, але тебе перенести не зможу, адже для цього тобі доведеться зникнути. А це навіть для мене неможливо. Хоча… — Флері примружила свої прекрасні зелені очі й уважно подивилася на Елізу. — Якщо ти не боїшся висоти, то я могла б перенести тебе в театр на спині.

Еліза дуже здивувалася цій пропозиції.

— Ти ж така маленька. Як же ти зможеш мене підняти?

— Це не я маленька, а ти завелика. Але якщо тебе зменшити…

— Ой, Флері, а може, краще на автобусі? Тоді ми могли б попросити бабусю допомогти…

— Тоді ми можемо не встигнути.

— Добре, спробуймо! — погодилася дівчинка. — Обіцяю, що не буду боятися!

— Я ще ніколи не зменшувала дівчаток. Але я спробую, якщо ти така смілива. Дивись мені прямісінько в очі й не відвертайся.

Еліза зосередилася на зелених очах Флері. Спочатку нічого не відбувалося, але раптом дівчинка помітила, що кішка почала рости. Вона стала такою ж великою, як конячка, на якій колись каталася Еліза. Раптом Флері моргнула й засміялася.

— Здається, усе вийшло. Як гадаєш?

Еліза подивилася навколо й нічого не впізнала. Усе стало таким величезним і навіть трохи страшним.

— Ой! А мені здалося, що це ти ростеш, Флері.

— Ну що, полетіли?

— Флері, а що подумає бабуся? Я ж її не попередила, — занепокоїлася дівчинка.

— Ми можемо не встигнути. Тобі доведеться зателефонувати їй.

Еліза вийняла телефон, що зменшився разом з нею, і швидко набрала номер бабусі.

— Бабусю! — закричала дівчинка в слухавку. — Мені терміново потрібно в театр. Треба рятувати прем’єру! Ти тільки не хвилюйся. Я подзвоню тобі з театру.