Мері Блер - Флері рятує прем’єру

Дівчинка з чарівною кішкою йшли за Стефаном до самого підвалу. Тут хлопчик зник за важкими іржавими дверима. Почекавши трохи, Еліза ввійшла за ним.

— Ага! Попалася! — закричав Стефан, хапаючи Елізу за руку.

Дівчинка голосно скрикнула від несподіванки.

— Стефане, це ж я, Еліза! Ми хочемо тобі допомогти!

— Відпусти Елізу, дурний хлопчиську! — обурено зафиркала Флері й засяяла яскравим бузковим світлом.

Стефан відпустив руку Елізи й злякано заозирався, намагаючись зрозуміти, хто з ним говорить.

— Хто ти? Покажись!

У повітрі просто перед його обличчям з’явилася Флері. Строго блискаючи очима, кішка накинулася на хлопчика:

— Що це ти придумав — допома­гати щурам? Вони ж такі огидні істоти!

— Вони викрали мою маленьку сестричку Марі. Що ж я міг вдіяти?

— Флері, ми повинні врятувати Марі й перешкодити щурам зіпсувати виступ.

— Боюся, вже занадто пізно, — сумно промовив Стефан. — Я розчистив підземний хід, і сьогодні під час концерту сіре військо захопить театр, а потім і все місто.

— Флері не проста кішка, вона фері´ард — чарівний захисник. Вона нам допоможе. Правда, Флері? — Еліза з надією подивилася на кішечку.

— Потрібно врятувати маленьку Марі, а потім перешкодити щурам. Тільки де ж вони ховають дівчинку?

— Під усім містом прориті ходи. Там ціле підземне поселення. Марі в одній з печер. Щури кинули її в залізну клітку. Її стережуть величезні щури. Їх дуже багато! Мені їх не перемогти, — прошепотів хлопчик.

— Це я беру на себе, — хижо при­мружившись, сказала Флері. — Показуй дорогу.

— Може, ти зменшиш Марі і врятуєш її з полону?

— Спочатку Стефан повинен показати мені дорогу до печери. А потім можемо спробувати викрасти Марі.

І друзі вирушили в небезпечну подорож підземним світом.

Друзі довго йшли підвалом. Флері висвітлювала шлях, тому похмурі коридори не здавалися такими вже страшними. Нарешті Стефан підвів Елізу до тієї самої діри в стіні, де нещодавно друзі рятували кошенят. Навколо цього місця валялися інструменти, купи битої цегли й тачка. З діри тягнуло холодною вогкістю.

— Ой, це ж те місце, де ми знай­шли кошенят! — здивувалася Еліза.

— Те, — похмуро буркнув Сте­фан. — Через кошеня все і сталося. Марі гралася з котом, а він утік у цю діру. Вона попросила мене допомогти. Я поліз туди знову. Дурний кіт проліз у щілину. Я його кликав-кликав, але він не хотів виходити. Тоді я розібрав частину стіни. Я думав, що тоді він пролізе. Але…

Стефан замовк, та, зібравшись у силі, продовжив:

— З діри вискочили щури. Вони потягли кудись Марі. Я не зміг за нею піти. Щури оточили мене, а потім з’явився їхній ватажок.

— Огидний містер Рет, — прошепотіла Еліза, здригаючись. — Ми його бачили, Стефане. Він такий страшний.

— Так ти не знаєш, де Марі? — запитала хлопчика Флері.

— Знаю. Коли Рет наказав розчистити прохід, я сказав, що буду працювати, тільки якщо мені дадуть відвідувати сестру. Він дозволив.

— Елізо, думаю, ти повинна попередити дорослих, — промовила Флері.

— Але тоді щури накинуться на Марі, — скрикнув Стефан.

— А ми тим часом маємо врятувати Марі, — продовжила кішка.

— Як же я можу вас тут кинути? — здивувалася Еліза.

— Люба, ти маєш привести до цієї діри дорослих. Їм потрібно закрити прохід, як тільки ми вийдемо звідси, — Флері підлетіла до Елізи й ніжно притиснулася носиком до її щоки. — Ти дуже смілива, тож і тепер нічого не бійся.

Стефан озброївся лопатою і поліз у діру, за ним у чорноті зникла й кішка. А Еліза вирушила шукати тата з мамою. Тільки їм дівчинка могла довірити таку таємницю.

Хлопчик упевнено йшов по кривому ходу. Світло Флері тьмяно мерехтіло, відбиваючись від вологих стін.

— Ми майже дійшли, — прошепотів Стефан. — За цим поворотом велика печера — там вони тримають мою Марі.

Флері вирушила на розвідку. Повернувшись, кішка тривожно зашепотіла:

— Там занадто світло, щоб ти пробрався непоміченим. Боюся, навіть якщо я тебе зменшу, хтось із охоронців тебе все одно побачить. А якщо я сама проберуся до Марі, то вони відразу помітять, що вона зменшилася.

Стефан рішуче промовив:

— Тоді я, мабуть, відверну їхню увагу. А ти лети до Марі й віднеси її до виходу, до людей…

— А ти? — суворо запитала Флері.

— Я протримаюся, скільки зможу.

Із цими словами Стефан зручніше схопив лопату й увійшов до печери.

Флері розтанула в повітрі, щоб тут же з’явитися в клітці з крихіткою Марі.