Мері Блер - Тайлер вчиться дружити

У місті ферiґардів панувало пожвавлення — чекали на прибуття новеньких. Ніхто не знав, де і як народжуються чарівні захисники. Та раз на рік Учитель-кіт звідкілясь приводив до міста малюків. Вони були геть незграбні, іще не вміли давати раду слабким крильцям, а їх­ні чарівні сили ледве жевріли.

І от урочиста мить настала. На синю хмару м’яко сів білий мов сніг кіт. За ним одне за одним опустилися маленькі крилаті звірятка. Тут були кроленята, кошенята, цуценята, білочки й навіть ведмежа. Дорослі ферiґарди зустріли новачків дуже радо. Коли малюки опинилися в самому серці міста чарівних захисників, їх обсипали різнокольоровими іскрами. А потім ферiґарди закружляли над ними в танку. Нарешті Учитель змахнув лапами, і всі крилаті тварини застигли в очікуванні.

— Ласкаво просимо до міста фе­рiґардів! — весело вигукнув кіт. — Тут ви навчитеся всього, що повинні знати чарівні захисники, а головне — саме тут ви зрозумієте, що таке справжня дружна сім’я.

Учитель повів малюків до великої круглої хмарини. Він махнув лапою, і в її пухнастій поверхні утворився прохід. Кіт запросив дітлахів зайти всередину.

— У таких будиночках живуть ферiґарди. Поки ви не підростете, житимете всі разом.

— А-а-а коли підростемо? — не­сміливо спитало цуценятко.

Кіт усміхнувся й поплескав малюка по щоці.

— А коли підростете, кожен із вас спорудить собі кольоровий будиночок, такий, які ви бачите довкола. А тепер відпочивайте й набирайтеся чарівних сил. За навчання візьмемося завтра.

По цих словах крилатий кіт розчинився в повітрі. Малюки затишно влаштувалися на м’якій підлозі синьої хмари й поснули.

Наступного ранку, щойно зійшло сонце й будинок маленьких ферiґардів засяяв у його променях, малюки вилетіли назовні. Тут на них уже чекав Учитель-кіт. Дивно, але, крім нього, у небесному місті більше нікого не було.

— Учителю, а де ж решта ферiґардів? — спитало ведмежа. — Учора їх було так багато.

— Учора вони позліталися сю­ди, щоб привітати вас. А сьогод­ні їм треба було повертатися у спра­вах.

— А що роблять ферiґарди?

— Ферiґарди — це чарівні захисники. Вони завжди приходять на допомогу до тих, хто вірить у дива й потребує допомоги. Невдовзі ви також станете сміливими й силь­ними захисниками, але для цього треба добре вчитися.

— Тоді хутчіше вчіть нас! — нетерпляче пискнуло білченя.

Кіт засміявся й кивнув:

— У такому разі — нумо до занять!

Відтоді малюки старанно взялися за навчання. Вони швидко опанували мистецтво польотів, і тепер їхнім улюбленим заняттям було літати один за одним наввипередки, вправно огинаючи різнокольорові будиночки ферiґардів.

І лиш один новенький не брав участі у веселих іграх. Це було білченятко на ім’я Тайлер. Друзі запрошували його попустувати з ними, але він завжди відмовлявся. У нього були більш серйозні справи: малюк знову і знову повторював усі чарівні прийоми, які показував на уроках Учитель.

— Тайлере, — якось спитав у білченятка білий кіт, — чому ти не бавишся зі своїми товаришами?

— Учителю, як же я можу гратися, коли так багато ще не вмію! — вигукнув крилатий пухнастик. — Адже ви самі казали, що завжди є хтось, кому потрібна чарівна допомога.

— Маля, але ж дружити теж треба вміти.

— А що тут складного? Літай собі безтурботно та й літай… — пирхнув Тайлер. — А я мрію якомога швидше отримати своє перше завдання. Я так хочу стати хорошим захисником!

Кіт на якусь мить замислився, дивлячись на білченятка, а потім усміхнувся:

— Гаразд! У мене є для тебе зав­дання. Але ти повинен пообіцяти мені, що за найменшої небезпеки негайно покличеш на допомогу дорослого ферiґарда. Обіцяєш?

— Так, Учителю, обіцяю, — сяючи від щастя, закивало білченятко.

— Тоді вирушаймо в дорогу!

Крилатий кіт узяв білченя за лап­ку, і обидва ферiґарди розчинилися в повітрі. Наступної миті Вчитель зі своїм учнем вмостилися на гілці високого дерева прямісінько перед вікнами великого будинку.

— Поглянь, Тайлере, — показав лапою у вікно кіт. — Це Дженні та Майк — близнюки. І вони потребують захисту.