Мері Блер - Тайлер вчиться дружити

Кілька днів маленький ферiґард спав у цій чарівній хмарі. Поступово його крильця знову засвітилися рівним білим сяйвом. Коли Тайлер прокинувся, Учитель був поруч. Кіт гладив малюка по голівці й усміхався.

— Учителю, — схлипнуло білченятко. — Я все зіпсував…

На очах у малюка забриніли сльози.

— Не плач, Тайлере, сльозами лихо не виплачеш. Добре, що ти згадав про свою обіцянку й покликав на допомогу. А то все скінчилося б геть невтішно.

— А як там Майк?

— Хлопець пробуде в гіпсі кілька місяців, поки зростатимуться кістки на ногах. От тільки… — затнувся Учитель.

— Що? Що тільки?.. — злякався Тайлер.

— Майк щось дуже зажурився. Він утратив віру в дива й тепер навіть не усміхається.

— Що ж робити?

— Є лише один спосіб допомогти Майкові: маленький чарівний захисник повинен виправити свою жахливу помилку й повернути хлопчикові віру в усе найкраще.

— А я впораюся?

— Звісно. Але цього разу будь обережнішим.

Дженні сиділа за столом і щось уважно роздивлялася. Білченятко підлетіло до неї ближче й зазирнуло через плече.

— Ой! Здається, вона поламана, — вигукнув Тайлер, вказуючи на уламки фотокамери.

Дженні злякано підхопилася й роззирнулася навсібіч, намагаючись збагнути, чий голос щойно почула.

— Хто тут? — нарешті спромоглася спитати дівчинка.

— Перепрошую, — тихо озвався Тайлер. Він став видимим і тепер зависнув у повітрі перед дівчинкою на своїх прозорих крильцях. — Я не хотів тебе налякати.

— Ти білка? Але чому ти літаєш і розмовляєш? — прошепотіла Дженні, яка не йняла віри власним очам.

— Я не так щоб білка… Я — ферiґард, і мене звуть Тайлер, — засміялося крилате білченя.

— Фері… хто?

— Фе-рі-ґард, — за складами повторив Тайлер і пояснив: — Чарівний захисник. Ферiґарди приходять до всіх, хто вірить у дива й потребує допомоги.

— І ти прийшов до мене на допомогу?

— До тебе й твого брата.

— Ти знаєш про Майка?

Білченя кивнуло й сіло просто на стіл, розглядаючи фотоапарат.

— Майк обожнює малювати, — заговорила Дженні й опустилася на стілець. — Найбільше братові до вподоби зображувати птахів. Але їх майже неможливо намалювати з натури.

— З натури — це як? — не зрозумів Тайлер.

— Це коли художник дивиться на когось чи на щось і малює.

— Та вже ж, птахи надто рухливі й полохливі для цього.

— Тож ми й вирішили, що можна зробити світлини, а потім змальовувати птахів із них. Ми здерлися на скелю, що над морським узбережжям. Там гнізда морських птахів. Майк упав і зламав обидві ноги, тому він навіть на милицях не може ходити.

— Це я винен, — мало не плакав Тайлер.

— Як це? — не повірила Дженні.

Білченя все розповіло. Дівчинка пробачила малюку, адже він допоміг врятувати її брата.

— Відвідаймо Майка в лікарні, — застрибав від нетерпіння Тайлер.

Дженні лише сумно похитала головою.

— Він нікого не хоче бачити. Адже цих птахів він хотів намалювати на конкурс, а тепер усі надії зійшли нанівець…

Тайлер наморщив носа. Нараз на його мордочці сяйнула пустотлива усмішка, і він зробив переверт у повітрі.

— А я знаю, як допомогти Майко­ві! Ми можемо принести йому фотографії, фарби й усе, що потрібно для малювання. Тоді він встигне на конкурс.

— Але фотоапарат сильно пошкоджений, світлин немає… — На очах у Дженні забриніли сльози. — Усі наші зусилля були марні…

Білченятко підлетіло до самісінького обличчя Дженні й погладило її лапкою по щоці.

— Дженні, іноді дива треба створювати самим. Так завжди каже мій Учитель.

Мовивши це, Тайлер вилетів у вікно. А вже за кілька хвилин він повернувся із фотоапаратом.

— Де ти його взяв? — здивувалася Дженні. — Потягнув?

— Фух! — поклало камеру на стіл білченя. — Так, тягти його було важко.

— Та не тягнув, а потягнув, — засміялася Дженні, виправляючи Тайлера.

— Ферiґарди ніколи не вчиняють так погано, — образилося білченя. — Я лише позичив його для наших зйомок у одного доброго дідуся, містера Файна. А ще він пообіцяв допомогти нам потім зі світлинами.

— Як же ти так швидко знайшов потрібну нам людину?

— Я попросив про допомогу друзів-ферiґардів. Ну то як — ти готова до пригод?

— Даруй, Тайлере, але я не зможу робити знімки… Якщо вже Майк зі­рвався зі скелі, то я поготів не втримаюся.

— А тобі й не доведеться лізти на скелі! У мене є ідея, як зробити чудові-пречудові світлини.

— Як?! — Дівчинка недовірливо подивилася на звірятка в повітрі.