Мері Блер - Тінкі й чарівна квітка

Тато розсміявся:

— Скажу тобі по секрету: я досі так думаю.

— Це добре, що ти їдеш на батьківщину нашої камелії, — підтримала розмову мама. — Але як же бути з відкриттям тропічної секції?

— Не певен, чи встигну… Але я по­стараюся.

Лілі одразу заспокоїла тата.

— Найважливіше — повернути міддлеміст! А з твоїми орхідеями я й сама впораюся. Вони прекрасно ростуть.

— Чудово! — зрадів тато. — Отже, наша виставка буде дуже успішною!

Лілі почувалася щасливою, і своєю радістю їй хотілося з кимось поділитися. Увечері, залишившись сама в кімнаті, дівчинка покликала феріґарда.

— Тінкі, ти чув? Тато їде до Китаю! Це справжнє диво!

Тінкі враз виник із повітря і опустився до Лілі на подушку.

— А як твій тато знайшов цю рідкісну квітку?

— О Тінкі. Це родинна легенда! Коли мій дідусь був маленький, батьки взяли хлопчика із собою на виставку квітів. До нього підійшов містер Міддлеміст — отой відомий ботанік і мандрівник, якому поща­стило вивезти з Китаю камелію, яку згодом назвали його ім’ям. Учений подарував хлопчику, тобто моєму дідусеві, гілочку цієї рослини.

— Це ж було багато років тому… — здивувався Тінкі. — І ця квітка досі жива?

— Звичайно! — вигукнула Лілі. — Дідусь не викинув гілку, а довго й ста­ранно доглядав за нею, аж поки вона не пустила корінці. Відтоді вся наша родина піклується про чудесну камелію.

— А твій тато? Він тепер хоче повернути цю квітку до Китаю?

— Мій тато хоче повернути не од­ну квітку — він зумів розсадити камелії. І тепер до Китаю повернеться близько сотні рослин!

— Це просто диво! — захоплено зітхнув кролик і відразу поцікавився: — А що це за відкриття, на яке твій тато може спізнитися?

— Татові й мамі пощастило зібрати велику колекцію орхідей. Тож у нашому ботанічному саду відкривають цілий зал із тропічними рослинами. А ще на відкритті тато хоче показати всім червону камелію.

— А він не боїться, що таку рідкісну квітку хтось може викрасти?

— Звісно, боїться. Тому до дня відкриття камелія знаходиться в нашій оранжереї. Але про це знають тільки найближчі друзі нашої родини.

— Значить, я теж тепер твій найближчий друг?

— Звісна річ! — Лілі ніжно погладила кролика і невдовзі непомітно для себе заснула.

Наступного ранку Лілі прокинулася, щойно перші промені сонця заглянули до неї у вікно. Дівчинка відразу підхопилася з ліжка й покликала феріґарда. Але Тінкі ніде не було.

«Напевно, він повернувся до Вчи­теля», — подумала Лілі й вирушила до школи. Їй було трохи сумно, що кролик навіть не попрощався з нею.

Після занять Лілі заквапилася до оранжереї. Вона сподівалася, що крилатий кролик чекатиме її там. Але Тінкі так і не з’явився. Лілі дуже засмутилася. «Теж мені друг», — сумовито подумала вона.

Щоднини Лілі приходила до оранжереї й заглядала під трояндовий кущ. Але чарівний кролик зник.

Тиждень перед татовим від’їздом в експедицію промайнув непомітно. І ось уже вони з мамою в аеропорту.

— Як би мені хотілося поїхати з тобою! — мало не плакала Лілі, обіймаючи тата.

— Не журися, я часто телефонуватиму й надсилатиму фотографії своїх пригод, — пообіцяв тато.

— Гаразд, — закивала Лілі, ледве стримуючи сльози.

Літак полетів, і Лілі з мамою повернулися додому. Тут на них чекав неприємний сюрприз: скляні двері оранжереї були розбиті! Нажаха­на Лілі кинулася в зимовий сад.

— Не поранься об скло! — тільки й устигла гукнути їй навздогін схвильована мама. Але дівчинка була вже всередині.

Тут панував жахливий безлад: горщики з квітами були перекинуті, багато рослин зламано або обчух­рано, а головне — зник міддлеміст червоний — найрідкісніша квітка світу.

Мама ввійшла вслід за дочкою до оранжереї і охнула від жалю: Лілі сиділа на підлозі серед зламаних рослин і плакала.

— Доню, не плач, — обняла її ма­ма. — Дуже шкода, що так сталося, але ми всьому дамо лад.

— Наша камелія! — крізь сльози мовила Лілі. — Що ж тепер робити…

— Поліція у всьому розбереться, моя дівчинко. А тепер ходімо додому, вип’ємо чаю, заспокоїмося. — І мама допомогла дочці підвестися.

Лілі увійшла до своєї кімнати і впала на ліжко. Дівчинка ніяк не могла вгамувати сльози.

— Досить було мені покинути тебе, як тут уже потоп, — почула раптом Лілі веселий голосок феріґарда.

Дівчинка сіла на ліжку й побачила чарівного кролика, який пурхав прямо перед нею.

— Тінкі, — вигукнула вона і кинулася обіймати малюка.