Мері Блер - Бланкі поспішає на допомогу

— Як же тебе звати? Бланкі, ти можеш запитати його?

— Немає в мене імені, — сумно відповів пес. — І господаря немає. Сам я.

— У нього немає імені, — відповів дівчинці Бланкі.

— А можна я дам йому ім’я?

У відповідь величезний пес радісно загавкав і ще сильніше завиляв хвостом, підсунувши волохату голову ближче до дівчинки.

— Давай дружити! Тепер ти будеш Мишко! — засміялася Марта. — Он який ти кошлатий і величезний, та коричневий до того ж. Справжній ведмідь. Тобі подобається нове ім’я?

Пес радісно пискнув. Було так смішно чути це від такого величезного собаки, що Бланкі й Марта радісно розсміялися. Розалінда й Мишко теж сміялися, тільки по-собачому. Тепле відчуття огорнуло друзів.

Новий друг повів наших манд­рівників на найближчу ферму. Дорогою Марта весь час трималася за м’яке хутро Мишка. Та й Розалінда намагалася бігти поблизу лап величезного доброго пса. Бланкі летів іззаду й милувався маленькою дружньою компанією.

Марта дуже втомилася й зголодніла, але відчувала себе щасливою. Нарешті вона і її друзі були в безпеці, подалі від злих крадіїв.

— Шкода, що я не розумію собачої мови. Бланкі, а ти можеш запитати Мишка, як він опинився в лісі? Він такий гарний. Крім того, породистий. Це ж ньюфаундленд.

Феріґард загавкав, передаючи питання дівчинки Мишкові. Але той усе зрозумів, адже собаки дуже розумні. Марта сподобалася псу, тому він вирішив розповісти свою сумну історію. Бланкі слухав і передавав усе дівчинці.

— Два місяці від народження я прожив у великому будинку з мамою, татом і нашими господарями. У мене були два братики й сестра. До нас приходило багато людей, які хотіли купити цуценя. Серед цих людей виявився один лиходій, — згадавши про ту людину, ласкавий Мишко спохмурнів і навіть загарчав. — Він украв мене з дому. Я більше ніколи не бачив свою родину.

Переказуючи цю частину історії, Бланкі мало не плакав. Йому було дуже шкода всіх цуценят, які втрачали свої сім’ї.

— Цей злодій сховав мене в мішок і привіз у свій страшний будинок. Він тримав мене в клітці. Годував сирим м’ясом. А ще він хотів виховати з мене злого пса-охоронця. Злодій бив мене ціпком і наказував кусатися.

— Який жорстокий! — скрикнув Бланкі.

— Мені вдалося втекти від нього. Щоправда, для цього мені довелося його вкусити, — зніяковів Мишко.

— Я б такого лиходія, здається, теж покусав би! — знову обурився Бланкі.

— Відтоді я живу в лісі.

Марта зупинилася й обняла Мишка. Дівчинка зарилася собаці в шию, ховаючи сльози в густому темному хутрі. А потім Марта подивилася Мишкові прямо в очі й запитала:

— Мишко, ти хотів би піти зі мною? Стати моїм другом і жити в моєму домі? Я знаю, ти не довіряєш людям. Але я не ображу тебе. Я буду про тебе піклуватися…

Не потрібно було знати собачої мови, щоб зрозуміти, як зрадів пес такій пропозиції. Мишко поклав свою важку голову дівчинці на плече.

Бланкі злетів у самісіньке небо зі щастя й кілька разів перевернувся в повітрі.

Друзі вирушили далі й вийшли до річки. Тепер вони простували берегом і весело базікали. Навіть маленька Розалінда хихотіла від задоволення.

Раптом шлях друзям перегородив чорний пес. Він загрозливо шкірився. За ним ішов його господар — ним виявився викрадач Розалінди.

Марта з Бланкі скрикнули з несподіванки, а Розалінда сховалася за дівчинкою й заскиглила. З Мишком же відбувалося щось нечуване. Добру морду спотворила небувала злість. Шерсть на загривку піднялася, ікла вишкірилися. А з пащі вирвалося оглушливе гарчання. Навіть ведмідь не викликав у Мишка такої злості.

— Ах! — вигукнув Бланкі. — Це ж той самий злодій. Це він колись украв Мишка, так само, як тепер Розалінду!

Мишко стрибнув уперед і хитнув величезною головою. Доберман, як ганчір’яна лялька, полетів у річку. Викрадач же посірів зі страху й кинувся навтьоки. У два стрибки величезний коричневий пес наздогнав його й повалив на землю.

— Мишко, Мишуню, Мишулю, — прошепотіла Марта. — Не треба, не чіпай його. Ти ж такий добрий…

На мить ньюфаундленд завмер. Потім повільно розвернувся й пішов до дівчинки. Марта обійняла собаку й поцілувала в гаряче чоло.

— Ходімо додому, — лагідно промовила дівчинка.

Викрадач схопився та втік, не озираючись. А друзі вирушили далі.

Минуло зовсім небагато часу, і наші друзі вийшли на узлісся. Перед ними простягалося велике поле пшениці. Неподалік дорогою їхав трактор. Марта замахала руками й побігла до машини.