Іван Сенченко - Діамантовий берег

Як це кінчили, Хворост взяв обома руками за плечі Каленика Романовича, одштовхнув трохи від себе, сказав:

— А ви ще герой, Каленик у Романовичу. Герой, герой! І після паузи додав: —Ну, що ж, послужіть ще раз заводові, виручіть — Він став серйозний. Серйозного вигляду набрав і Каленик Романович.

Вони підійшли до крюка. Обидва куски його мали на собі сліди невдалого зварювання.

— Я вже дивився — промовив Каленик Романович.

— Краще б на таке не дивитися — відповів начальник цеху,

Кальпиболоцький десь зник. Помічники стояли, похнюпивши голови або дивлячись кудись вбік.

Хворост спинився біля них:

— Ви, товариші — сказав він — самі розумієте обстановку. До нас на винятковий випадок прийшов майстер ковальської справи, і я прошу вас виконувати всі його розпорядження як безпосереднього начальника. Ну, з богом.

Він ступив кілька кроків від горна, і зір його несподівано спинився на Рубінові. Придивившись і, очевидно, не впізнавши його, він спитав:

— А ви тут чого?

— Та це мій, Іване Матвійовичу — виступив уперед Каленик Романович — Рекомендую: Рубін Максимович Прихідько, з нашого ремісничого училища.

Начальник цеху оглянув з голови до ніг Рубіна. Оглядини ці, очевидно, задовольнили його, і він спитав старого коваля:

— А ви своєї лінії не залишаєте? Це ж котрий: сьомий, восьмий?

— Але ж парубок який! — весело відповів Каленик Романович — 3 шибки вирізав круг, як під циркуль!

Від такої рекомендації Рубін почервонів мов рак, опустив голову і вже не чув дальшої розмови як слід — здалося тільки йому, що ця розмова була дружня.

Коли начальник цеху пішов, Рубін повернув голову до Кале ника Романовича і хотів сказати, навіщо, він згадав пре шибку, але не наважився. Насунувши кепку на лоба, Каленик Романович уже стояв, схилившись, біля уламків крюка. Спочатку він тільки дивився на попалені вогнем кінці його, потім взяв молоток; від його ударів з заліза товстими кусками посипалась циидра. Віп похитав головою.

Серьожка сказав:

— Оце як бачите. Згоріти згоріло, а зваритися не зварилося.

Каленик Романович поклав молоток. Серьожка, який стояв напоготові, спитав:

— Горно?

Каленик Романович махнув рукою і ступив крок до стільця. Один ї помічників, пішовши слідом за ним, сказав: <.

— Вам тут погано буде сидіти. Вам отут буде краще — І, не ждучи, що відповість Каленик Романович, він переставив стілець. В його руках, у виразі обличчя було щось таке, що ріднило його з начальником цеху, і Рубін зрозумів, що Каленик Романович тут був не Каленпком Романовичем домашнім чи навіть училищним, це була людина, з якою рахувався весь цех, від його началь ника до ковальського помічника, І сам Рубін почав заражатися цим почуттям,

Каленик Романович сів, обдивився навколо. З цього місця йому було добре видпо горн, людей біля нього, і водночас він не заважав ні робітникам, які проходили цехом, ні помічникам.

Крюк мав сімдесят міліметрів у. діаметрі. Помилка Кальнибо лоцького полягала в тому, що він, не зумівши прогріти наскрізь заліза, спалив його, і, коли почав варити, у нього нічого не вийшло…

При початку робіт не всі помічники були на боці Каленика Романовича. Вони навчалися в училищах і вважали, що знають таємниці ковальської справи не гірше за інших, а тому, як і Каль ниболоцький, були переконані, що причиною невдачі з крюком було залізо, не придатне для зварювання. Воно не прогрівалось як слід і починало горіти раніше, ніж метал був готовий під молот. Тому й вирази облич у декого з них були скептичні. Один навіть сказав, зиркнувши в бік старого коваля: «Боюся, що і з цього варяга нічого не вийде». Тим часом Каленик Романович, глянувши на заходи Серьожі біля горна, враз спипив його рухом руки.

— Вибери з середини горна вогке вугілля, наклади сухого.

— Але ж! — здивовано глянувши на Каленика Романовича, скрикнув хлопець — Для горна завжди вживається лише вогке вугілля!

— І буде у вас мокре варіввя. Залізо погорить, а нагрітися не нагріється. Зваж, та і всі ви, хлопці, слухайте. Нам треба багато жару, без сухого вугілля його не доможешся.

Вираз обличчя Серьожі з скептичного став спантеличеним, він позирав то на своїх товаришів, то на Каленика Романовича, але наказ виконав.

Ось розгорілося вугілл’я, взялося жаром. Спочатку цей жар пробивався лише між зигзагуватими щілинами й розколинами великої вугільної шапки, потім щілини почали більшати, зливалися, вогонь запалав з усіх боків, побіг по шапці вгору, розтяв її ясними смужками до самого верху. Спалахували червоні язики, і чим далі, тим жар ставав більший.