Микола Сенченко - Четверта світова. Інформаційно-психологічна війна

Більшість народів України зберігає свої традиції, свою релігію, культуру, менталітет. Приміром, євреї проводять свої заходи і святкують свої свята. Мають свої театри, синагоги, школи, спортивні зали — тільки для євреїв. Татари регулярно проводять своє свято Сабантуй. І так більшість народів і народностей. Мусульмани і буддисти, скажімо, добиваються дозволу відкрити свої мечеті і храми на території нашої країни. І це добре, що люди підтримують свої традиції, не забувають законів своїх пращурів. Ті ж таки малі народи намагаються зберегти чистоту своєї нації, одружуючись із жінками своєї нації.

Немає жодного українця, який би звинувачував інші народи в тому, що вони намагаються зберегти чистоту своєї нації, своєї крові. Та варто самим українцям повести мову про українців, про чистоту своєї нації і крові, про свою прадавню віру, про український уряд і українську Верховну Раду, умить здіймається ґвалт: націоналісти, антисеміти, і ще дошкульніше — нашисти, тобто фашисти. Чого б то? Чому українці не можуть обстоювати право мати в паспортах графу «національність» та вимагати створення українського уряду, парламенту, зрештою, право мати українського прем'єр-міністра? Варто комусь лиш обмовитися про таку необхідність, відразу логічні докази заглушуються виттям про націоналізм або ж навіть шовінізм українців. А як же бути з «націоналізмом» і «шовінізмом» інших? Не логічно. Купи не тримається. Сьогодні найнезахищеніший — саме український народ. Бібліотеки, архіви, музеї — знищуються. Не виділяються кошти на придбання книг, на утримання обслуговуючого персоналу, на ремонт і охорону приміщень. Більшість українців глибоко впевнені, що цього б не було, якби в уряді і Верховній Раді України домінували УКРАЇНЦІ!

На жаль, це не так! Багато років проти українського народу ведеться інформаційно-психологічна війна. Ця війна сьогодні розглядається Заходом як ефективний і універсальний засіб досягнення зовнішньополітичних цілей.

У таких умовах інформаційно-психологічна безпека є найважливішим критерієм оцінки системи соціальних, духовних, політичних відносин сучасного суспільства в інформаційно-психологічній сфері. Забезпечення інформаційно-психологічної безпеки є пріоритетним напрямом державної інформаційної політики. Нерозуміння цього веде до інформаційного неоколоніалізму, що й спостерігаємо нині на території України. Руський геній Ф. Достоєвський наголошував, що чим багатша духовно нація, тим вона й матеріально багатша, і що нації повинні жити справжнім життям, а не бути «гальванізованим трупом в руках жидів і біржовиків». Багато дечого передбачав пророк. На його думку, мине століття чи, може, більше, і брати-слов'яни «будуть підлещуватися до європейських держав, будуть зводити наклеп на Росію, поширюватимуть плітки про неї й інтригуватимуть проти неї… Особливо приємно буде для звільнених слов'ян висловлюватися й волати на увесь світ, що вони племена освічені, здатні до найвищої європейської культури, тоді як Росія — країна варварська, похмурий північний колос, навіть не чисто слов'янської крові, гонитель і ненависник європейської цивілізації…».

Усе справдилося. Та й не могло бути інакше, тому що у час найбільшої небезпеки для кожної нації завжди з'являються люди, які на надтонкому рівні свідомості відчувають небезпеку і намагаються попередити про неї свій народ. Українська нація не є винятком з цього правила, і серед нас є такі люди. Найвпливовіші серед них сьогодні: народні депутати України поет Борис Олійник, Юрій Кармазін, Валентина Семенюк і Герой України Левко Лук'яненко, президент Міжрегіональної Академії управління персоналом Георгій Щокін, голова Харківської релігійної общини Едуард Ходос та інші.

Вороги намагаються нейтралізувати цих людей і навіть знищити, про що свідчать численні спроби замаху на життя Едуарда Ходоса, побиття минулого року Георгія Щокіна, якого тільки випадок врятував від трагічного фіналу, незрозумілі проблеми зі здоров'ям і декотрих інших патріотів України. Все це свідчить про те, що Четверта світова війна, яка триває у всьому світі, не оминула й нашу країну і ведеться не тільки з використанням інформаційної і матеріальної зброї, а й за допомогою терору.

Нічого не навчило нас життя.

Згадаймо, що в революційні часи на початку минулого століття для завоювання життєвого простору використовувалися сіоністські сили й ресурси.