Іван Сенченко - Діамантовий берег

Машин навезли всяких копати рови. А боки в ровах вирівнювати треба уже лопатами.

Ось на цю роботу і прийшов Харитон з своєю мамою. Мама в нього була сильна молодиця. Лопатою вона орудувала, як пір’їнкою. Але дивне було не це. Дивне було інше, а що саме, я вам скажу.

Харитон прийшов на будівництво не так собі заради цікавості. Коли роздавали лопати, він підійшов до бригадира й сказав:

— І мені також дайте.

— Як?! Що?! — Закричав бригадир на Харитона, затупотівши ногами — На річку! Купатися з хлопцями! Там твоя робота!

За п’ятнадцять кроків від будки з лопатами справді виднілася річка. Ну й гарна ж вона була! На сонці лискотить, вся в зелених травах, вода холодна, хвиля хлюпоче, а хлопці аж захлинаються — так кричать, охкають та вигукують.

— Я увечері буду купатися — сказав Харитон — після роботи, Давайте лопату, а то мама вже і копати почала.

— Цікаво знати: скільки тобі, парубче, років? — знову гримнув бригадир — Та тобі ще під столом пішки бігати, а не братися за лопатуї

— Мені скільки років? — перепитав здивовано Харитоп — Мені вже одинадцять років, а мама в мене одна, то вже, будь ласка, дозвольте копати разом із нею.

— Не можу, товаришу, ніяк не можу — сказав бригадир — бо немає у нас такого закону, щоб ставити на важкі роботи дітей. Ось коли тобі стане років сімнадцять вісімнадцять, закінчиш десятирічку, тоді, будь ласка, дуже навіть просимо. А зараз — гайда на річку купатися!

Харитон зітхнув і сказав по хвилі:

— Що ж, доведеться піти по лопату додому.

Він повернувся і рушив у напрямі до села. А село було кілометрів за чотири.

— Дивіться, таки піде вража дитина! — сказала одна колгоспниця бригадирові, показуючи на Харитона, Бригадир глянув і побачив Харитона вже далеченько на дорозі. Харитон ішов швидко, так, як ходять люди, яким ніколи і які дуже поспішають,

— Ну і наполегливий хлопець! — вигукнув бригадир.

Тоді колгоспниця порадила:

— Знаєте що — дайте йому лопату, хай копирсається біля матері. Шкоди ж від цього не буде нікому. Вже нехай біля неї, ніж десь там ганяти собак.

— І то правда — відповів бригадир і загукав скільки сили: — Гей, товаришу Харитопе! Чуєш? Вертайся сюди, дам лопату!

Ось так Харитон і завоював собі лопату. Ну, люди так і думали: покопирсається, покопирсається та й майне на річку до хлопців. Аж воно вийшло не те.

На канавах працювало чимало людей. Та ще ж люди які! Чоловіки як дуби; жінки та дівчата як мак у своїх яскравих хустках. Гомін кругом, сміх. То тут, то там зірветься пісня, а лопати аж мигтять на сонці, як яка то так блисне, аж різне по очах, наче скло хтось пустив із хлопців.

От серед цих людей працювала і Харитонова мама. У мами лопата, і в нього лопата. Мама копає, і Харитон копає. З мами ллється піт у сім струмків, і з Харитона ллється. А він — хоч би що! Набере лопату і — кидь її з рівчака, та так завзято, що аж копиця стрясається на голові. І півгодиги так минуло, і ще півгодини… Люди кажуть:

— Чуєш, Харитоне, пішов би ти з хлопцями побавився.

— А мамі хто допомагати буде? — відкаже Харцтон і знов за лопату. І далі додає: — У інших хлопців батьки є, то їхнім матерям батьки допомагають, а наш батько на війні загинув, хто ж їй допоможе? Погуляю в обід, а тепер працювати треба, все ж таки мамі полегкість.

А Харитонова мати додасть:

— Правда твоя, сину. З тобою веселіше. Хай вони що хочуть кажуть, а ти роби своє. Силачем виростеш. Бач, які мускули в тебе. Ні в кого у хлопців таких немає. Не той красень, хдо вміє бігати, а той, сипу, хто працювати уміє!

Харитон працював без сорочки і справді був мускулистий, дужий, з синіми, як волошки, очима.-

З матір’ю він був як товариш. От побачить, що мати вже притомилась — випростається, поставить лопату і скаже:

— Може, водички хочеш? — і, не чекаючи, поки вона скаже: «Хочу, сину» — кинеться до кущика, де заховано глечик з водою, принесе його, дасть матері, а тоді вже нап’ється сам. Нап’ється, витре піт і скаже:

— Ой, як жаркої

— То ти, може, Харитоне, стомився? — спитав мати.

— Та трохи підбився.

— Ну то піди риби полови, бо вже й обід незабаром.

— Та й це правда, відповість Харитон, встромить у землю лопату, щоб видно було, де вона стоїть, і Щоб не шукати потім, а сам не хапаючись іде до намету.

На будівництві у пас, крім Харитона, були рибалки; але ніхто з них не мав стільки всяких рибальських приладь, як Харитон. Самих вудок у нього було одинадцять, а крім того, ятір, ригеля і великий лантух, натягнений на обруч. Але все це у нього було у селі, дома. А тут тільки дві вудки та лантух на обручі. Ось цей лантух і зацікавив мене. Сам я риби ніколи не ловив, то й не знав, для чого потрібний такий незграбний пристрій.