Іван Сенченко - Діамантовий берег

І перескочив з берега до нас на плавучий острів.

А ми йому:

— У нас є для тебе гостинець, від зайця!’

Прийшли в курінь, а в курені хто? Нізащо не вгадаєте! Бо ми й самі не знали. Ні я, ні Володька, ні Микола. Нас бо як кинуло валом об землю, так про все і забули; і про козу з козенятком теж забули. А вони як зскочили з своєї копиці до нас, на Про тічок, так і подались у курінь. Ми туди, а вони лежать.

Я кричу:

— Діду, діду, коза!

Володька кинувся по зайців гостинець, аж вузлик розгорнений, і там сама цибуля. Дивимося, а козеня облизується і на мордочці сметана. От хто похазяйнував біля Юркового пакунка!

А козеня хороше:, як ткнеш у лоба, так шию напинає і вже лізе буцатися.

Юрко, хоч дуже був голодний, каже:

— Нічого, перетерплю. Матросам треба до всього звикати. А як на безлюдний острів викине, тоді що?

А Юркова мати:

— Е, хлопці, а я щось надумала! ІОрчику, сполощи в річці глечичок!

Він сполоснув, а вона тоді до кози:

— Ану, лишень вставай! Бач, скільки молока носить, видно, давно хазяйки не бачила!

Підсіла до неї і ну доїти, а молоко так і задзюрчало в глечик. А тут дідусь несе з човна паляницю — аварійний запас.

Посадили Юрка, а він їсть і каже:

— Ой же ж і смачне!

Тим часом острів наш зовсім на середину річки винесло. Дощ пройшов, сонечко світить, і на річці тільки кущики трави та гілки погойдуються, що панесло валом. Та після зливи риба гуляє. Дідусь Терентій Савич і Юркова мати вже сіли й сидять, а ми самі островом правуємо. А Ольга Терентіївна тоді й каже;

— Хлопці, не може ж плавуча споруда без екіпажу бути. Треба нам капітана, треба шкіпера, треба боцмана, матросів — 1 питає: — Хто у нас буде капітаном?

Я кажу:

— Володька!.

Михайло!

—, Hi, Олежка!

А Микола!

— Я!

А тоді всі до нього:

— Чого ти якаєш? Чого ти сам свою кандидатуру виставляєш?

Так його і не обрали, всі хлопці кричать:

— Олежка, Олежка капітаном!

А як я став капітаном, так одразу Володьку шкіпером призначив, бо вій всю річку, як свої п’ять пальців, знає, а Миколу — боцманом. Хоч він і любить якати, так сюрчки найкраще за всіх уміє робити: і з верби, і з лози, із чого хочете. А — який же боцман, коли без сюрчка?

А Юрко тоді:

— Товаришу капітан, дозвольте мені стати матросом на плавучому острові.

І Михайло, і всі хлопці просяться. А Галя теж.

— Дозволяю — каїку. І віддаю наказ: — Боцмане! Свистати матросам ставати на свої місця! А ти, шкіпере, стеж, щоб не сісти на мілину або не потрапити у чорторий! Повний вперед!

Так Микола як засюрчить, а всі хлопці:

— Раз, два, три — і в дно жердинами як упруться, тільки вода шумить.

Здорово розігнали! Так до села І доїхали. А хлопці на пристані як побачили наш плавучий острів, так з усіх кутків біжать і просто в річку, хто в чому, та до нас. Лізуть на наше судно, а як дізналися, що я капітан, так стали кричати:

— Товаришу капітан! Товаришу капітан! Я хочу на ваш плавучий острів!

— Дозволяю — кажу.

А чому я дозволяю? А тому, що тепер нам людей та людей потрібно. Раніше на нашій річці тільки дикі качки та водяні курочки плавали, а тепер як пробили прохід наскрізь ’Через усю річку, так і катери підуть, і буксири, і баржі. Бо чим же перевозити сіно з сіножаті та камінь з Миколаївки? І тоді у нас будуть свої капітани, шкіпери і матроси. Як вийдеш на річку, то з усіх боків: «Прямо руля!», «Ліво на борт!», «Повний вперед!». І всі матроси у безкозирках із стрічками, а на стрічках золотими буквами: «Завзятий», «Дзержинський». Капітани ходитимуть з кортиками, боцмани — із сюрчками.

Ми дивились по карті, то знаєте що? З нашої річки тепер можна виїхати у Орель, а з Орелі в Дніпро, а з Дніпра — світ широкий! Їдь куди хочеш. Зберуться хлопці на борту «Варяга» і: «Куди їдемо сьогодні, товариші? На Дніпрогес чи на Дніпровський лиман до самого села Рибальчого? Чи, може, в порт Вільний, а то й на острів Джарилгач по чабаки й тараню?»

От самі станьте біля карти, так і побачите, що і порт Вільний і Джарилгач — це вже на Чорному морі.

Ідемо, сонце світить, хвилі гойдаються, береги тільки мріють, а назустріч «Паризька комуна». Матроси кричать:

— Здорові, моряки! Хто ви і з якого колгоспу?

А ми:

— З «Першого травня», на Полтавщині, знаєте?

— Чували! Там добрі хлопці!

Отож.

Коли вже ми пришвартувались до берега, то Устим Григорович як побачив, що ми привезли весь Протічок і наскрізь річку пробили, так аж очам не повірив.

— Здорово! — каже.

А ми тоді до нього:

— А тепер будете флот будувати?!