Іван Сенченко - Діамантовий берег

Ми і незчулися, як пройшли на Протічок. А у Ольги Терентіїв ни там уже все приготовлено, 3 брезенту кожному рукавиці пошила, щоб об кущі та очерети рук не побити. Розмахнешся рукою та об шпичку — яка ж це робота? А в рукавицях нічого не страшно. Дідусь Терентій Савич курінь напинає і каже нам:

— Хліопці, ану трусіть ятери!

Коли вій їх встиг поставити, просто дивно! Так ми як труснули і, уявіть: з одного шість линів витрусили, а між ними вуж! А курочок водяних попід очеретами! А тоді дивимося: качки пливуть дикі, а попереду селезень. Голова — як веселка. Ух же ж і красивий!

А тут і соице зійшло, Так щука як почала ганяти по воді, Тільки бризки летять.

— Чекайте, прийде й на вас час — каже Терентій Савич,

І бачимо — дістає з човна спінінг.

От чим добре ловити щуку, так це спінінгом! Як станеш крутити котушку, то блешня по воді тільки виблискує. Отоді вже дивися! Щука думає, що то риба і налітає, мов сліпа, з усього розгону, а то не риба, а приманка з гачками! Дідусь витяг аж дві щуки спінінгом.

А тоді сталася в нас ось яка пригода.

Ще як тільки прийшли ми, так Ольга Терентіївна дала мені кирку і каже:

.— А твоє, Олежко, місце тут. Отут і орудуй.

Ну, грунт нічого — м’який, перегноїстий, тільки ж коріння усякого — клубками поспліталося, і все більше очеретяне та очеретяне, бо навколо, куди не глянь — очерет, І треба вести канави наскрізь через увесь Протічок. І з одного боку, і з другого аж по двадцять два метри — від водп до водп. Орудую я киркою, а Володька поперед мене, бо ми з ним завжди разом, просто звикли. Розбив я вже зверху грунт і коріння, вскочив у рівчак, щоб легше було довбати киркою, аж чую: грунт підо мною вгрузає, вгрузає, а я тоді кирку мерщій на сухе, вхопився за корінь рукою — і що ж я бачу? Майнули в повітрі Володьчині ноги і він у свій рівчак просто сторч головою, бо лом провалився, а він за ним.

А тоді чую — і Микола кричить:

— Ольго Терентіївно, Ольго Терентіївно! Та тут не земля, а вода!

І це чистісінька правда, бо у мене під ногами теж вода. Та холодна! Вискочив я — мокрий мокрісінький, а Володька теж: все обличчя в болоті і руки по самісінькі плечі.

А чому ж це ми попровалювалися крізь землю у воду? А от чому. Колись давно Протічка зовсім не було в нашій річці і проїзд по ній був вільний від нашого села і аж до Зеленого Кута, Лебедянки й Миколаївки. Тільки річка була тут вузенька, І от якось у зливу десь одірвало великий очеретяний кущ у плавнях. Цей кущ застряв між вузенькими берегами, далі став рости і розрісся так, що перегородив річку. Мийспочатку про це не знали, знала тільки Ольга Терентіївна. Тоді вона як розказала пам усе, так ми й надумали: обрубати той очеретяний кущ з обох боків І зробити це саме під дощ, щоб вода підняла його і допомогла виштовхнути на вільний простір ріки. Тепер ви розумієте, чому ма всі втрьох попровалювалися крізь землю у воду?

Повилазили ми на сухе, коли, чую, Микола питає:

— А почім ти, Олежко, свої п’явки продаєш? Чи, може, для Колекції їх живими збираєш?

ЇГ дивлюся, а мені під коліно п’явка вчепилася, а друга біля самої кісточки.

Так я вам кажу: якщо до вас вчепиться пявка, то не бійтеся. Т ніколи не відривайте її силоміць: боляче й кров буде довго йти. Лусніть її добре у ніс пальцем, і край. Одразу спаде, так і скрутиться.

Тільки я встиг збити одну п’явку, як чуємо крик:

— Вернйся! Вернися! Куди ти біжиш?

Дивимося — скільки сили мчить Юрко, а за ним Христина По лікарпівна. А він все дужче припускає і теж кричить:

— Не вернуся!

Христина Полікарпівпа Юрка просто скоро замучить. Всі хлопці — то в клуб співатй, то на екскурсії збирати колекції, а вія тільки в дворі. І нікуди йому не можна виходити: у річці — неодмінно втопиться, на болоті — комарі малярійні покусають, у кузні — іскрою око випече. Хоч живцем лягай і вмирай.

Прибіг Юрко і одразу заховався в курінь, Христина Полікар півна тоді до Ольги Терентіївии:

— Ви мого хлопця відбили від рук!

Ольга Терентіївна відповідає:

— Аякже ж! Можна подумати, що у мене тут не ломи та лопати, а пряники.

Повернулася до Юрка і питає у нього:

— Ти чого сюди прибіг, Юро? Пряники їсти?

А він;

— Я хочу бути матросом. Як підуть пароплави по річці, то хлопці команду організують, а я що? У жару в калошах ходитиму, а в жнива у светрі? Хлопці вже всі піонери, а мені теж дванадцять, а я все у дворі та у хаті. Я хочу все робити із хлопцями. 1 хочу загоріти, і щоб мускули були такі, як в Олежки. А в мене шкіра біла, і мускулів ще немає, руки як палички і мокрий увесь, бо оце, дивіться, одна сорочка на мені, а це друга, а светер я по дорозі скинув. А тепер вже травень кінчається…