Заплава — це просто болото біля річки. А його висушили, сто п’ятдесят гектарів! Так Микола всі роботи фотографував. І канали, по яких воду спускають, і насосні станції, і нашого дідуся Терентія Савича, бо його ланка найкраща! А в руках у дідуся дві картоплини. Та знаєте якої ваги? Одна важить півтора кілограма, а друга кілограм і двадцять три грами. Ого! — Так на наші вітрини всі приходять дивитися, бо, звичайно, цікаво ж.
А я теж збираю колекції. Тільки моя колекція інша — мінералогічна, бо всякий міперал, або земні копалини, то моя пристрасть. Пісок, глина, камінці — все це хвилює мене. Це ж не мертві поклади, як дехто думає. Ольга Терентіївна каже, що це багатство, скарб. І я теж так думаю. Бо зважте: як можна обійтися без глини, без піску, без каменю? А то візьміть руду — З неї роблять залізо і сталь. А руда — мінерал. Так що проти мінералогії ні у нас в піонерзагоні, ні в мами заперечень ніяких немає.
Збирався до екскурсії я так: торбинкуз мінералогічним інструментом — через одне плече; сіточку з хлібом і з тим, що до хліба — через друге; Ніну, коли вона не в дитячому садочку, на шию і — гоп гоп, поїхали!
Треба вам сказати, що у нас в околиці аж дванадцять ярів. В одинадцятьох я вже побував, а дванадцятий, Скалеватський яр, лежить якось осторонь, і дорога туди трудна — через шелюги і піски. А цей яр цікавий. Я його весь змалював, бо в мінералогічному щоденнику все змальовують і все записують.
Лісу там немає, тільки тернові чагарники та над кручею росте одним одвісінький берест, а на ньому, на самім вершечку — кіб’яче гніздо.
Я не знаю, як ви, а щодо мене, то я дуже люблю, як кричать кібці. Уявіть собі: навколо вас тихо тихо і ніде нічого, самий берест та небо. І ось несподівано у вас над головою, тільки високо високо: «Кі-кі-кі!» Це з полювання летить батько або мати. Як почують цей голос кіб’ята, як запищать усі разом так — ох і хороше!
Я люблю молодих кіб’ят. Посадиш собі на плече і біжи скільки сили, а йому хоч би що. Пазурами в сорочку вчепиться та крилами понад вухом помахує, а від цього холодок так і йде по всьому тілі.
Але сьогодні мені не до кіб’ят, бо в голові весь час нлькп одна думка: «А що ж то я знайду і побачу в Скалеватському яру?»
Берест росте над самим урвищем, і до кам’янистого, темного та дикого дна не менше як сорок метрів. В такому яру скільки завгодно всяких відслонень земних порід.
У своїй колекції я маю вже двадцять сім номерів різних ґлин, і все це глини яскраві, барвисті. Серед них і червоні, і жовті, і білі, і всяких інших кольорів та відтінків. У Ніни, як стане вона біля колекції, аж очі розгоряються, так що за нею треба дивитися та дивитися, бо їй же тільки три роки, а людина в такі літа не дуже тямить багато; Ольга Терентіївна їй завжди каже: «Ти мені не смій чіпати колекцій!» Так, думайте, вона це по справжньому розуміє? Одного разу чую — притихла наша Нінка. А вона як притихає, то обов’язково щось шкодить. І справді, дивлюся, а вона сховала експонат номер дев’ятий — а це красива прекраси ва грудка червоної глини — і встигла вже розмалювати всю підлогу. Я до неї, а вона мені:
— Олежко, давай гратися в клас!
А колекціям треба робити якнайдокладніший опис. Ольга Терентіївна карте, що на кожен експонат треба неодмінно заводити паспорт. Тільки паспорт цей не такий, як у людей. У людей це така книжечка, а мінералогічний паспорт — просто записка, а в цій записці треба точно позначити рік, місяць і день, коли знайдено експонат, а також місце, де його знайдено, бо тільки такий зразок має ціну.
Такі записки я раніше робив олівцем, а тепер мама купила мені самописну ручку, і всі мої 4паспорти і записки я пишу чорнилом, тільки не фіолетовим, як у школі, а синім. Як дивишся на сторінку, списану таким чорнилом, то на неї наче настрижено пелюстків з Петрового батога, а яка квітка синіша за нетрів батіг?
Тільки якщо ви з такою ручкою будете ходити иа геологічні екскурсії, то раджу вам — пошийте для пеї шкіряний футляр з пряжкою і довгим ремінцем. Прив’яжіть цей ремінець до пояса і тоді ніякі випадковості, які зустрічаються у мандрівках, вам не страшні. Чи полетите сторч головою із кручі, чи шубовснете у воду — турбуватися не треба — ручка завжди буде ціла.
І крім всього цього, вам треба брати з собою маленьку лопатку, папір, щоб обгортати знахідки, і ніж. Як немає складаного, то який завгодно. Без ножа вам ніяк не обійтися. Чому? А ось чому. Уявімо, що ви вже добре напрацювалися і вам хочеться їсти. Тоді що ви мусите робити? Ми з Ніною робимо так: вирізуємо два розвилисті кілочки і підвішуємо на перекладину солдатський казанок, запалюймо вогонь і беремося варити кашу. А коли така каша з таранею та до неї холодна вода з джерела, то правду кажу, кращого не можна придумати. А крім того, казанок вам потрібний ще й для іншої справи: що ж бо робитиме Ніна, поки ви будете вивчати яр? А так — посадите її десь на піщанім відслоненні, казанок у руки, у казанок піску, глини, а коли пісок та глина, то це для неї ціле багатство.
Читать дальше