Юрій Єрмолаєв - Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).

Щоб розповісти про все по щирості, я маю почати з того, як на збір нашого загону прийшла старша піонер-вожата і сказала:

— Незабаром до нашої школи приїде з газети кореспондент, який хоче написати про роботу з жовтенятами.

Оскільки ми щойно обговорили роботу Топпа як вожатого жовтенят і визнали її незадовільною, бо в плані роботи не було нічого, крім походу «До побачення, осене!», який не відбувся, і «Здрастуй, зимо!», який теж не відбувся, руки у голови ради загону Сільві Куллеркупп затремтіли.

— Ось воно! — гірко мовила Сільві.— Коли наш загін зібрав найбільше брухту, ніякі журналісти не приїздили. Коли наш загін виростив гарбуза вагою 32 кілограми 450 грамів, теж нікого не було. А варто було Топпові знехтувати своїм піонерським дорученням,— будь ласка, кореспонденти тут як тут, і честь загону заплямовано навіки!

Старша піонервожата поспівчувала:

— Таке життя! Як кажуть, біда біду знайде, коли й сонце зайде! Але ніколи не треба впадати у розпач. Якщо на підході комісія чи представники з газети, то й за короткий термін можна чудес наробити.

І, поплескавши Сільві по плечу, старша піонервожата порадила кинути усі сили загону на роботу із жовтенятами.

Тепер я пропускаю те, як ми прийняли це рішення, і Куллеркупп поділила завдання, згідно з чим Каур мусив разом із жовтенятами займатися випилюванням із фанери, Краапман — майструвати паперові човники, Топп — знайти лісника, який міг би навчити розбиратися в слідах... Я продовжу від того, як ми з Кійліке отримали завдання навчити жовтенят кататися на ковзанах.

Позаяк для катання на ковзанах потрібен слизький лід, ми негайно пішли подивитися, в якому зараз стані ставок Саупа.

Став був цілком нормальний. Це видно хоча б із того, що коли Кійліке з розгону поїхав по льоду, то гепнувся на спину.

Я не сміявся з його невдачі. Я сказав:

— Як бачимо, лід таки слизький, гріх скаржитися. З точки зору ковзанярства, це чудово.

Але Кійліке почухав забите місце і зі мною не погодився:

— Добре, але й погано. Той, хто робить на ковзанах перші кроки, може, чого доброго, скалічитися на такому слизькому льоду.

І ми почали міркувати, як нам вберегти жовтенят. Я сказав:

— Може, варто було б їх подушками обв'язати? Якось в одному старому журналі під назвою «Дитяча радість» [25] Ласте риим (Дитяча радість) — журнал, що видавався, коли Естонія була буржуазною республікою. я бачив такий малюнок: у хлопця, який вчиться кататися, одна подушка прив'язана на животі, а друга — ззаду.

Кійліке з сумнівом похитав головою:

— Це був, звичайно, жарт заради жарту, що нині вже засуджено. Та й де, цікаво знати, набрали б ми стільки подушок? Тим більше що і з подушкою можна гуль понабивати. Треба придумати щось таке, щоб можна було навчитися кататися без падінь.

Ця справа нагальна, тому придумувати ми почали того ж вечора.

Кійліке узяв аркуш паперу і сказав:

— Як запевняє учитель математики, знаходити правильне розв'язання добре допомагає малюнок. Оце ось — ти, а оце — я. Пряма лінія, якою я з'єдную нас, означає, що завдання у нас — спільне.

Мені малюнок Кійліке не сподобався. Я сказав:

— Хіба в мене такі великі вуха? Куди це годиться: мені ти малюєш великі вуха, а собі — звичайні. І де ж тут жовтенята, які в нашій справі — найголовніше? Цей твій малюнок — нікчемний.

Кійліке визнав критику справедливою. І сказав:

— Гаразд. Я виправлю твої вуха. А що стосується жовтенят, то я їх зараз швиденько намалюю між нами.

Після виправлення мої вуха мали навіть кращий вигляд, ніж у Кійліке, тому я заспокоївся і сказав:

— Давай перейдемо до аналізу малюнка, як ми робимо це на уроці математики, коли поїзд іде з пункту А до пункту Б. Тільки спочатку скажи мені, чому ти провів тут лише одну пряму? Коли б лінії було дві, жовтенята могли б триматися і другою рукою.

Коли берешся за проблему, ніколи не знаєш, що з того вийде, як казав великий Ньютон, якому впало на голову яблуко, і так само було з нами. Коли Кійліке накреслив другу лінію, малюнок так змінився, що навіть без аналізу стало видно його глибокий зміст. І Кійліке вигукнув:

— Ти диви! Ось воно — те, що ми шукали! Найкраще навчальне приладдя на катку — це звичайна драбина!

Оце тепер я дійшов до того, звідки, власне, треба було почати. Але ж слід було й пояснити, як ми додумалися віднести шкільне майно, тобто драбину, на ставок. Здоров'я — це найдорожчий скарб,— каже народна мудрість. І коли ми, свідомі цього, тримали драбину за кінці, а жовтенят поставили по одному межи східців, то окремо ніхто з них не падав — тільки разом зі мною, Кійліке і всіма однокласниками.