Йиесаар Марта — вожата у жовтенят. Вона має дивовижний хист до роботи з малечею. Так, як вона, більше ніхто не вміє. Коли в дитсадку уперше зварили пшоняну кашу, діти не схотіли її їсти. Перлову їли, толокняну їли. А пшоняної не їли. І вихователі нічого не змогли вдіяти. А Марта змогла. Вона сказала: «Нумо, діти, пограємо в таку гру: «Вантаж — на корабель!» Як тільки хтось із вас назве тварину, яка має на голові роги, можна першу порцію вантажу відправити в трюм свого корабля».
Двоє дітей одразу назвали корову, троє — козу, і всі двадцятеро малят ковтнули по ложці зневаженої пшінки. Бо це була вже не їжа, а завантаження корабля. Коли перелічили всіх рогатих, то взялися за безрогих. А як черга дійшла до птахів, у тарілках не лишилося ні пшонини. І в каструлі на кухні — теж. Все завдяки Марті.
Потім, правда, завідуюча дитсадком казала, що це непедагогічно. А кухар сказав, що коли корабель вантажитимуть щодня, то не вистачить продуктів, адже їх відпускають по нормі. Але це все балачки. Коли справу зроблено, потім можна по-всякому говорити.
Після Марти Йиесаар у списку стоїть Камарік Август. У Камаріка великі вуха. Про це Юхан Салу теж не напише. Коли у Камаріка нежить, він сякається за допомогою двох пальців. І каже при цьому, що він зображає пістоль Хмельницького. Про це теж писати не варто. Камарік зовсім не тямить у математиці — про це, певно, слід написати. Бо не можна ж приховати від наступних поколінь геть усе! Втім, відсутність математичних здібностей — надто мало для характеристики. Юхан Салу це розуміє і знову трохи лає своє піонерське доручення. Та що тут поробиш!
От в інших — доручення як доручення. Туртс відповідає за лад на спортмайданчиках. Тихий Мюргел поповнює гербарій загону. Таммекянд конструює очисник води в акваріумі. Вольперти... Юхан одразу не може одразу пригадати, яке доручення у Вольпертів, та принаймні не таке, як у нього. Лише він один змушений сушити собі мізки з якимись щоденниками та характеристиками.
Відверто кажучи, Юхан Салу не має особливих заперечень проти свого доручення. Він не так нарікає, як хизується — і перед собою, і перед іншими. Чому — Юхан і сам не знає. Адже писати йому не набридає, так само, як і малювати. Він залюбки займається і тим, і другим. За рік він міг би додатково списати ще цілий загальний зошит. Не про збори чи якісь там заходи, а так, узагалі. Про те, що трапилося в школі й поза нею. Про те, що іще трапиться. Щоб лишилася пам'ять — і собі, й іншим. Юхан уже навіть обмізкував, про що саме і як слід було б написати. Він уже дещо занотував на папері, так кілька рядків про те, про се. Просто для власного задоволення, а не заради там чогось, ні. Про те, як загін Кріймв'ярта потрапив у страшну небезпеку в грибному лісі. І про інші події теж. Юхан Салу вирішив, що коли він писатиме, то напише так, ніби він сам теж скрізь брав участь. Себе він покаже трохи розумнішим, ніж він є.
Йому ж відомо, що найважче — змалювати себе таким, яким ти є насправді. А от змалювати розумнішим — легше. І дурнішим — теж легше. Це однаково легко. Тому він і не братиметься за найважче. Краще показати себе розумнішим. Робити з себе дурня немає рації, оскільки на це потрібні такі самі зусилля.
Юхан Салу потер лоба й відігнав ці думки. Зараз треба налягати на піонерське доручення. Треба думати про те, як охарактеризувати однокласників. Касе Леені — нечупара. Що з того, що на шкільні вечори їй шиють найкращі плаття? Поки блискавка на її шкільній формі була розстебнута, Туртс утнув таку-от пісеньку:
Гойда, гойда, у-ха-ха!
Хтось чекав жениха:
Вже ворота відчинили,
Тільки пальці у чорнилі.
Мереживний комірець
Розстебнувся, хай вам грець!
Згадалося, що за цю пісеньку Туртсові перепало від Еймара. Мовляв, не по-товариському це, банально, грубо і ще якось. Юхан усміхнувся і подумав, що хоч і не по-товариському, зате помоглося: відтоді у Леені усі блискавки й ґудзики застебнуті.
А що ж написати про самого Еймара? Хіба те, що в нього немає одного переднього зуба? Якби це була випадковість, тоді про це не варто було б і згадувати. Але втрата зуба пов'язана з піонерською роботою. Еймар зламав зуба тоді, коли куштував пиріг, який спекла Лора на зборі юних кухарів і пекарів. Юхан Салу просто не знає, як тепер бути із Еймаровим зубом.
Задля справедливості треба сказати, що в Еймарі живуть ніби дві людини: просто людина і голова ради загону. Коли гору бере просто людина, то Еймар такі коники викидає — куди тому Туртсові! Та тільки згадає він про свою посаду голови ради загону — то вже зовсім інша справа. Як голова він клопочеться про успішність, сварить великого Вольперта за його викаблучування і не дає нікому спуску за спізнення.
Читать дальше