Юрій Єрмолаєв - Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).

— Облиш його, Арс, фу!

Арс пирхнув, махнув на Женьку хвостом і відійшов до лавки. А знічений від такої ганьби Женька поспішно потрюхав до свого під'їзду.

Після вдало проведеної операції «МП» Павлик помітно звеселів. І це було йому дуже до речі. Перед змаганнями Павлик, як кажуть спортсмени, був у відмінній формі. І одягнувся як справжній гонщик. На ньому був синій тренувальний костюм і така ж синя шапочка з білою окантовкою. Шапочку Павлик надів не для фасону, а щоб під час гонок розкуйовджене волосся не лізло в очі. І, звичайно, всі звернули увагу на його величезну блискучу шпильку. Нею Павлик акуратно стягнув і пришпилив одну із штанин. Бо під час швидкої їзди її міг зачепити ланцюг від велосипедних коліс. Павликове обличчя було зосереджене. На спині виднілася велика цифра «З».

— Ото буде здорово, якщо Павлик посяде трете місце! — вигукнув Вадик і промовив далі тоном спортивного коментатора: — Велогонщик під номером три посів третє місце!

— Він перше посяде,— вперто заперечила Оля і хотіла побігти до Павлика, який стояв серед учасників змагань, побажати йому успіху.

Та я зупинив її. Сказав жовтенятам, щоб до завершення змагань вони не підходили до Павлика.

— Зараз для нього найголовніше — зосередитися. Тільки тоді він зможе напружити свою волю і перемогти... Побігли в парк, займемо кращі місця!

Ми помчали в парк, переганяючи інших школярів, щоб стати ближче до столика суддів і фінішу.

Учасники змагання повинні були об'їхати по доріжці навколо літнього кінотеатру, який зараз уже не працював, рівно десять кіл. Таким чином, фініш має бути там, де починався старт. Фінішної стрічки ще не було, її протягнуть, як тільки спортсмени проїдуть передостаннє, дев'яте коло.

І ось учасники змагання разом зі своїми велосипедами вилаштувалися на старті. Тридцять спортсменів. Пролунав свисток, і велосипедисти помчали відведеною їм доріжкою. Перші п'ять кіл усі їхали однією групою, як і починали змагання. Тільки шестикласник Дмитрик Єгоров вирвався вперед метрів на п'ять. На шостому колі група гонщиків стала розпадатися. П'ять хлопчиків майже наздогнали Дмитрика, а кілька дещо відстали. В середній групі було найбільше велосипедистів. Серед них їхав і Павлик.

Ми захвилювалися.

— Чого ж він не зосередився? Адже ми йому не заважали,— запитав мене Гоша, притискуючи до себе Кубарика і передаючи йому своє хвилювання.

— Нічого, нічого! Попереду ще половина дистанції,— шепнув я у відповідь, а сам подумав: «Невже Павлик мав рацію, і ми перешкодили йому підготуватися як слід?» Та Павлик у цей час нахилився над рулем, ніби готуючись до стрибка, і дуже швидко запрацював ногами. Спритно маневруючи, він обійшов усіх гонщиків свого гурту і наздогнав передову групу. На сьомому колі Павлик наздогнав шестикласника Дмитрика. Повз нас вони промчали з шаленою швидкістю. Спиці коліс їх великів злилися в моїх очах у суцільні прозорі диски. Навіть Гошин Кубарик не міг байдуже спостерігати за цим змаганням і декілька раз голосно тявкнув. Це підбадьбрило Павлика, і на дев'ятому колі, саме біля нас, він випередив Дмитрика на ціле колесо. Тепер уже заплескали йому, і ми підхопили ці оплески, б'ючи долонями найгучніше. Гоша плескав однією рукою по коліні, іншою тримав Кубарика. Що відбувалося за кінотеатром, ми бачити не могли, але Павлик сховався за ним перший. Як тільки проїхали всі учасники змагання, помічники суддів протягнули фінішну стрічку.

Ми вп'ялися поглядом у порожню асфальтовану доріжку.

Секунда... друга — і Павлик виринув з-за рогу кінотеатру першим. Ми заплескали щосили, в кінчиках пальців аж голки забігали. А Гоша в захваті підняв угору обидві руки і, викрикуючи «Ура!», замахав Павликові. Кубарик скористався свободою, шмигнув униз і миттю опинився на велосипедній доріжці. Побачивши Павлика, який мчав на шаленій швидкості, Кубарик з гавкотом кинувся йому назустріч. Ми скрикнули і закрили очі. І відразу ж почули страхітливий скрегіт велосипедних коліс.

У цю мить шестикласник Дмитрик розірвав фінішну стрічку. Павлик піднявся з землі і, не обтрушуючись, щез за деревами. Очманілий, але неушкоджений Куба-рик сидів на краю доріжки. Тут під'їхала решта велосипедів, і змагання закінчилося. Ми кинулися шукати Павлика. Всі, крім Гоші. Він був приголомшений тим, що сталося, не менше ніж Кубарик.

До Павлика не можна було пробитися,— стільки біля нього зібралося хлопців і дівчат. І всі з обуренням кричали: