Юрій Єрмолаєв - Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).

— Нехай Петрик пояснить, іди до нього,— вмовляв прибулого Павлик,— мені тренуватися потрібно.

— Петрика нема вдома,— зітхало жовтеня і супилося. Ось-ось зарюмсає.

— Гаразд, давай підручник,— здавався Павлик і сідав пояснювати.

І раптом за три дні до змагань, перед вечірнім тренуванням, Павлик з'явився до мене страшенно збудженим. «Зараз зажадає, щоб я не виходив у ці години з жовтенятами у двір «допомагати» тренуватися, а замість нього розібрав з ними важкий матеріал»,— подумав я, але помилився. Павлик заговорив зі мною зовсім про інше.

Павлик озирнувся навколо, хоч у квартирі, крім нас, більше нікого не було. Сказав пошепки:

— Щойно я тренувався в парку і побачив там старшокласника, який має степового їжака...

— Ну і що? — запитав я.

— Не перебивай, а слухай, — зробив мені зауваження Павлик. — Цей хлопець ішов зі своїм дружком алеєю і постійно озирався. Мені це здалося підозрілим, і я, ховаючись за деревами, почав за ними стежити. І що ж ти думаєш? Вони прийшли на дитячий майданчик і замінували там усі атракціони.

— Як замінували? — остовпів я.

— Підклали між крутильними металічними деталями пістони,— пояснив Павлик,— запорохували їх.

— Навіщо? — не зрозумів я.

— Щоб малюків налякати. Почнуть вони кататися, а пістони як бабахнуть від тертя! Уявляєш? Я хотів сторожові сказати, але не знайшов його.

— І дуже добре, що не знайшов,— зрадів я,— ми розмінуємо дитячий майданчик разом з жовтенятами. Це і буде те важливе завдання, якого вони чекають.

Я поліз під тахту, де в одній з картонних коробок лежали новорічні ялинкові прикраси і разом з ними карнавальні маски. Відібравши сім напівмасок, які закривали очі і половину носа, я загорнув їх у газету і сказав Павликові:

— Ходімо! Жовтенята вже чекають у дворі. В цей час ми завжди прогулюємося.

— Може, мені не йти? Адже до змагань я б не хотів з ними зустрічатися як вожатий,— засумнівався на сходовому майданчику Павлик.

— Як це не йти? — обурився я.— Ти вислідив зловмисника, і я скажу їм про це. Знаєш як твій авторитет виросте!

— Ти гадаєш? — невпевнено запитав Павлик і поплівся за мною.

Жовтенята вже були в дворі. Вони зраділи, побачивши Павлика без велосипеда,— значить, все-таки скучали за ним. І тут я сказав їм:

— Павлик у ці дні не був з нами не тільки через підготовку до змагання. Він ще висліджував злочинця. І вислідив. Навіть двох.

Жовтенята так і ахнули.

— Зараз роздамо вам маски,— продовжував я,— ви надінете їх, як тільки зайдемо в парк. Нам слід здійснити операцію під секретним кодом «МП».

— А що це означає «МП»? — запитав Вадик.

— «МП» означає «мінне поле». Диверсанти замінували на дитячому майданчику парку атракціони, і ми повинні їх розмінувати. Інакше може трапитися лихо.

— Міна може розірвати людину на шматки,— сказав Гоша.

— Так, справжня військова міна розірве,— підтвердив я,— а ті, що на дитячому майданчику, можуть дуже налякати малюків пострілами, бо зроблені з пістонів для пугачів.

— А якщо диверсанти побачать нас? — запитав Бориско.

Мені здалося, що він боїться.

— Якщо побачать, то їм будуть непереливки,— сказав я войовничо і додав:— Розмінування дитячого майданчика — це лише половина операції. Головне, ми повинні розвінчати зловмисників.

І ми пішли в парк. Але не вулицею, як завжди, а дворами, переходячи від будинку до будинку короткими перебіжками. Біля входу в парк, діждавшись, поки пройдуть перехожі, я скомандував:

— Надіти маски і пробратися до дитячого майданчика, тобто до «мінного поля»,— поправив я сам себе,— ховаючись за деревами. Нас ніхто не повинен бачити, а тим більше впізнати!

Дерева в парку були великі, завдяки цьому ми добралися до дитячого майданчика непомітно.

— Зараз я відверну в цій каталці верхню планку, і ви побачите під нею пістони,— сказав нам Павлик.

Він відкрутив гайку кліщами, які я взяв з дому, і зняв верхню планку. Під нею справді лежала жменька пістонів.

— Невже вони можуть бабахнути? — засумнівався Гоша.

— А ти сядь і покрутись,— сказав йому Павлик,— тоді побачимо.

Гоша не наважився. Це не на поні в зоопарку кататися, раптом разом з пострілами сам злетиш!

— Давай ми покружляємо,— запропонував я Павликові і знову надів на вісь металічну планку, прикривши нею пістони.

— Відійдіть усі на десять кроків! — розпорядився Павлик.— Мало що може статися.

Жовтенята відбігли, і ми з Павликом почали кружляти. Покружляли кілька разів, але ніяких пострілів не пролунало.