Юрій Єрмолаєв - Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).

Господарі папужків зустріли нас привітно. Дістали їх з клітки і дозволили погладити. А хом'ячків я побачив уперше. Вони надзвичайно потішні і дуже схожі на крихітних ведмежат. Ми погодували хом'ячків шкоринками сиру. Вони поїли і стали вмиватися. Сіли на задні лапки, а передніми почали терти мордочки.

— Дивись, як умиваються,— сказала Світланка Антонові,— не те, що ти!

— Вони ж без води вмиваються,— заперечив Антон.— Без води і я можу.

Хом'ячки вмилися і сховалися у своїх нірках, а ми пішли до господаря їжачка. Ним виявився той самий старшокласник, який сміявся, коли ми погодилися стати вожатими жовтенят.

— Ну, впрягся у візок? — засміявся він, кивнувши на жовтенят, що стояли за мною.

— Аж ніяк,— відразу ж заперечив я. Не вистачало ще, аби він розповів завтра про наш візит у школі. Так і до вожатої дійде. І я спробував викрутитись: — Від тієї справи ми відмовилися. Просто всі ми помічники «Синього хреста», а в тебе є їжачок. Ось ми і хочемо подивитися на нього і взяти на облік.

Почувши про це, старшокласник сказав з тією ж єхидною посмішкою:

— Теж мені «помічники»! Та хіба довірить хтось такій малечі своїх тварин! Я навіть не покажу вам їжачка.

— І не треба,— образився Гоша,— що ми, їжачків не бачили!

Це зачепило старшокласника.

— Такого, як мій, не бачили. Він особливий. Не лісовий.

— А який же? — запитав я.

— Ніякий ви не «Синій хрест», а справжні профани! — противно скрививши губи, засміявся старшокласник.— Крім лісових їжаків, є ще степові. Мій прибув з Казахстану. У лісових майже не видно вух, а в цього он які! — Він схопив свої вуха руками і розтягнув їх у різні боки.

— Невже! — фиркнув я.

— А ти поглянь спершу, а потім фиркай! — наїжився старшокласник і пішов за їжачком до кімнати.

Вуха в їжачка справді було видно, проте це нас не здивувало. А от колір голочок степового їжака здивував. Вони були зовсім світлі. Старшокласник помітив наше здивування.

— Вони не тільки світлі, а й зовсім не колючі,— серйозно сказав він.

Антон потягнувся до їжачка, а той як штовхне його боком і вколов Антонові долоню. Антон заревів.

Старшокласник злякався і поспішив випровадити нас з квартири. Біля дверей Антон обернувся і сказав йому:

— Їжачок колючий, але добрий, а ти поганий.

Але старшокласник навіть не пригрозив йому, а поспішно зачинив двері. Напевно, боявся, що вийдуть батьки.

На цьому наш обхід тварин та їхніх власників закінчився. Ми зійшли в двір і в тому ж сараї, де проводили свій перший збір, зустрілися з групою Павлика. Конспірація для нас була над усе!

Їхній вилов виявився набагато більшим ніж наш. Вони побували в семи квартирах і познайомилися з сімейством морських свинок, двома канарками і півнем Філею венеціанської породи. Півень жив на квартирі помічника режисера кіностудії. Тимчасово, поки йшли зйомки фільму «Пташине місто». А постійно Філя мешкає в живому куточку у юннатів Палацу піонерів. Помічник режисера Ніна Петрівна сказала, що, як тільки Філя повернеться в живий куточок, у неї буде гостювати лисиця, оскільки на студії почнуть знімати фільм «Кумася».

Павлик не записав Філю в наш список.

— Тимчасових жителів на облік не беремо,— пояснив він.

Ми погодилися, і він продовжував розповідати далі:

— Ми були ще в квартирі, де живуть двоє щенят-боксерів. Одне із щенят хворіє чумкою. Я порадив хазяйці додавати йому в їжу трохи сірки.

— Нащо? — запитав Бориско.

— Тоді чумка буде проходити в легкій формі,— пояснив Павлик і додав: — Сірки в хазяйки не виявилось, і я обіцяв принести їй пакетик.

— А де ти його візьмеш? — запитав Гоша.

— В аптеці. Вона дала мені двадцять копійок.

— Ходімо до аптеки,— сказав Антон.

— А потім повернемось до хазяйки і почергуємо біля її щеняти. Подивимося, як він буде їсти свою вечерю з сіркою,— сказав Павлик, але відразу ж попередив, що чергувати всім незручно, а головне, це втомить хворе щеня.

Тоді ми вирішили, що буде краще, коли з Павликом залишиться чергувати Бориско, щоб він полюбив щеня.

Група Павлика з'ясувала також, що в сорок першій квартирі живе собаківник, який усе літо відпочиває із своєю вівчаркою Арсом на дачі. Завтра він має повернутись. Ми вирішили познайомитися з ним. Вівчарка теж повинна нас знати.

Ми домовились іти до собаківника всі разом, але коли наступного дня я повертався зі школи і ввійшов у під'їзд нашого будинку, якась незрозуміла сила зупинила мене на майданчику другого поверху і змусила подзвонити в квартиру собаківника. Мабуть, мені страшенно нетерпеливилося познайомитися з його величезним псом.