Юрій Єрмолаєв - Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).

— Нікому,— підтримали його діти пошепки,— не хвилюйтеся.

В руденької Олі від виниклої раптом таємничості навіть бант на маківці піднявся й очі стали ще більшими.

О, якби вони знали, чому я так сказав... А може, і добре, що ми зібралися тут під час дощу з громом і блискавкою. В класі збір був би звичайнісіньким, а тут навіть сісти ні на що. На п'ятьох (без Антона) жовтенят одна вузлувата колода. Просто дивно, як діти всілися на ній, не зіштовхнувши одне одного.

Порив вітру з шумом розчинив рипливі двері дровітні, ніби ввійшов хтось невидимий і владний. Павлик причинив двері, залишивши тільки невелику щілину для світла. До неї він підніс книжку і почав читати упівголос оповідання про бродячу трилапу собаку. Дійшовши до половини, Павлик передав книжку мені. Він читав просто, своїм голосом, а я став читати виразно. У тому місці, де собаку гнали і кидали в неї палицями, я навіть жалібно заскавулів, ніби палиця боляче вдарила собаку. А в кінці оповідання, коли голодна, бездомна собака вмирала, я кілька разів тихесенько завивав. Це справило враження. Руденька Оля страшенно засмутилася.

— Якби я зустріла такого собаку, то обов'язково нагодувала б його...— сказала вона і, діставши хустинку з кишеньки свого строкатенького плаття, тихенько висякалася. Оля вже встигла переодягнутися після школи.

— А цікаво, як собаки думають? — висловився вголос Бориско.— Вони ж не говорять — значить, вони не словами думають.

— Вони гавками думають,— оголосив Антон.

— А коти — нявками? — засміявся Вадик.

— Коти теж дуже кмітливі,— взялася їх захищати Світланка,— ім'я своє знають і господарів.

— Всі коти злодюги і кровожерливі хижаки,— заявив Бориско.— Ось ви мене лаяли за бабину кішку, а вона ледь дрозденя не з'їла. За це я її і загнав на дах.

— Що ж ти раніше не сказав про це,— дорікнув я Бориска,— тоді в нас з бабусею була б інша розмова. А то вийшло, що її кішка — ангел, а ти — душогуб.

— За кішками стежити треба,— сказав Павлик,— а то вони всіх птахів у дворі переловлять.

— Давайте птахів охороняти,— запропонувала Оля,— годівниці їм зробимо. Незабаром зима настане.

Павлик зрадів, непомітно підморгнув мені і сказав жовтенятам:

— Якщо ви любите тварин і птахів, вам треба стати помічниками «Синього хреста».

— А це що?

— Що ми будемо робити?

— Як же йому допомагати? — загаласували діти.

Я відразу ж запитав:

— Що таке Червоний Хрест ви, звичайно, знаєте?

— Знаємо,— відповіли жовтенята, а Світланка додала:

— Червоний Хрест — це швидка лікарська допомога.

— А кому Червоний Хрест допомагає? — випередив моє запитання Павлик.

— Нашій бабусі,— сказав Антон.— Він до неї двічі приїжджав.

— Значить, Червоний Хрест допомагає людям,— підхопив я,— а Синій таку ж саму допомогу подає тваринам...

— Ось захворіла в когось собака,— знову перебив мене Павлик,— так її хазяїн може піти з нею до ветлікарні, на якій обов'язково буде намальовано синій хрест.

— І викликати ветлікаря на дім до хворої собаки теж можна,— сказав я,— тільки він приїде на машині не з червоним хрестом, а з синім.

— Я бачив таку машину,— радісно оголосив Антон,— вона теж швидко їздить. Тільки не гуде так голосно.

— Щоб людей не тривожити,— пояснив Павлик.

— А чому тваринам допомагає «Синій хрест», а не зелений або жовтий? — поцікавився в'їдливий Бориско.

Павлик спершу закліпав повіками. Очевидно, не знав, що відповісти. А я подумав і вирішив, що це ось чому. Зелений колір більше до природи підходить. Якщо його намалювати на ветлікарні, багато хто може подумати, що там не тварин лікують, а квіти або рослини. А жовтий зовсім непомітний. На сонці його навіть важко відрізнити. Кращого, ніж синій, не добереш, якщо червоний уже допомогу людям означає. Я і сказав про це Борискові.

— Звідки ти це знаєш? — запитав мене Павлик.

— Вичитав десь,— знічев'я відповів я.

— А я вичитав у журналі «Огонек», що в Англії відбулася міжнародна виставка собак,— сказав жовтенятам Павлик.— Так знаєте, скільки на ній порід було представлено? Понад вісімсот. А під час розкопок Помпеї знайдено кам'яну брилу, на якій древній скульптор висік пса, що рветься з ланцюга. А що це означає? — запитав жовтенят Павлик і сам же й відповів: — Це означає, що сторожові пси існують уже понад тисячу років.

— У мене є дядько,— сказав Бориско,— він живе за містом. Коли приїжджає додому пізно, його завжди чекає на платформі разом з тіткою їхній пес Вулкан. Минулого літа до дядька причепились двоє п'яних, так Вулкан миттю їх розігнав. Одного навіть не хотів відпускати, поки дядько не звелів.