Юрій Єрмолаєв - Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).

Павлик причинив двері і зразу зіткнувся з високим широкоплечим чоловіком у лікарняному халаті.

— Ти чого у всі двері заглядаєш? — запитав він.— Когось загубив?

— Ні,— відповів Павлик,— я тут сам.

— Чого ж ти сюди прийшов? — поцікавився чоловік.

Павлик пояснив. Чоловік заусміхався і сказав:

— Екскурсію до ветлікарні проводити не варто. Малюки напевне будуть галасувати, а нашим хворим пацієнтам потрібен спокій. І ветлікарям ви заважатимете. Так що екскурсію до нас відміни. А власникам здорових тварин неодмінно допомагайте.

Він покликав Павлика до свого кабінету, на дверях якого була табличка з написом «Головний ветлікар», і змусив його вимити руки якоюсь особливою рідиною.

— Досі хлоркою пахнуть,— похвалився Павлик.— Замість екскурсії до ветлікарні ми проведемо збір у нас у дворі. Я вже придумав план збору. Передусім нам треба заразити дітей...

— Заразити? — злякався я. Чи не збирається Павлик проводити на жовтенятах якісь експерименти! Від майбутнього лікаря всього можна чекати.— Адже тобі сказали...

— Що в тебе за манера! Не дослухаєш до кінця і вже заперечуєш,— накинувся на мене Павлик.

Я замовк.

— На цьому зборі ми повинні з тобою викликати у жовтенят цікавість до тварин,— виправився Павлик,— а то ніякого «Синього хреста» ми не організуємо. Тому збір у дворі ми проведемо під девізом: «Усім собакам, котам, птахам пропонуємо веселитися!»

Я вже був навчений щодо девізів Павлика. (Пам'ятаєте, як мені довелося виручати його в зоопарку?) І тому заперечив:

— Як же в тебе собаки з котами будуть веселитися? Їх треба спочатку цілий рік приручати одне до одного.

— Не в цьому річ,— скривився Павлик, точнісінько так, як його батько.— Девіз треба розуміти ширше. Коли тварини веселяться, вони здорові. А ми в першу чергу будемо дбати про їхнє здоров'я. Адже ми «Синій хрест».— І Павлик зачитав придуманий ним план збору.

Цього разу план мені сподобався. Але я все-таки зробив деякі зауваження. По-перше, відмінив девіз. Потім зажадав, щоб збір був не у дворі, біля трьох тополь, а в одній з дровітень, які, після того як нам провели парове опалення, стоять без нагляду. А якщо ми стали таємними шефами, то і скликати на збір дітей треба секретно: розіслати всім конверти з паролем. Хто пароль не скаже, в дровітню не пройде.

Павлик погодився зі мною, і ми стали придумувати пароль збору і взагалі готуватися до нього.

На призначену годину збору линув дощ. Та який! Павлик тільки двір перебіг, щоб до мене зайти, а вже весь змок.

— Ніхто не прийде,— скрушно сказав він, розвішуючи над газовою плитою свою сорочку,— дарма тільки готувалися...

Ми сіли в кухні біля вікна, щоб бачити, чи не побіжить хтось з жовтенят до дровітні.

Минуло п'ять хвилин після призначеного часу, але ніхто не з'являвся. І раптом —ось вам, будь ласка: — вискочила зі свого під'їзду Світланка з маминою парасолькою, а за нею Антон. Вони взялися за руки і, розмахуючи парасолькою, яка більше лила їм на голови, ніж закривала від дощу, помчали до дровітні.

— Неподобство! Збір секретний, а вона дитячий садок за собою тягне! — обурився Павлик, натягуючи на себе ще не просохлу сорочку.

Я взяв книжку «Оповідання про тварин», і ми побігли в дровітню. На сходах нас випередили Бориско з Олею, а в дворі наздогнали Вадик і Гоша. Через дощ ми відразу вбігли в дровітню, усі разом. Запитувати пароль вже не було потреби. Але Світланка зашушукалася з дітьми і раптом, немов диригент, змахнула руками. Всі п'ять жовтенят дружно і голосно прокричали:

— «Кінь летить — земля тремтить!»

Тут ударив грім, і затремтіла не земля, а наш сарай. Маленький Антон засміявся:

— Зараз кінь влетить!

Павлик метнув в його бік лютий погляд.

— Не кінь влетить, а тобі влетить,— зауважив Вадик.

Антон принишк. Скориставшись паузою, я сказав:

— Зараз грім і дощ, тому нічого особливого, що ви сказали пароль голосно. А взагалі запам'ятайте: пароль треба казати тихо і тільки тому, кому він адресований.

— Якщо пароль кричати, його можуть почути вороги, і тоді вся операція зірветься,— сказав Павлик.

— Тоді кепські справи,— піддакнув Антон. Він хотів відновити добрі стосунки.

Жовтенята закивали головами, і я перейшов до головного.

— До пори до часу ця дровітня буде нашим таємним штабом. Про цей збір нікому ні слова, він повинен бути секретним.

У дітей засяяли очі.

— Ми нікому не скажемо,— запевнив нас спокійно снайпер Вадик.