Юрій Єрмолаєв - Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).

Тимохвкін пояснив:

— Спільне те, що ти можеш використати цей спосіб. Лише замість луски або соломи наклеїш кавові зерна.

Тут я нарешті допетрав, що має на увазі Тимохвкін, і мені відлягло від серця. Бо то я все думав, що найкращі стилі вже розхапали, а мені лишилося казна-що.

Я сказав:

— Пропозицію схвалюю. У тебе, Тимохвкін, казанок варить. Вчителька Пихлак завжди підкреслює, що ознакою хорошої картини є її виразність. У моєї каструлі виразності буде хоч одбавляй. Крім того, вона ще й пахнути буде.

Тимохвкін застеріг:

— Це лише тоді, коли ти візьмеш найкращу каву — сорт «Арабіка». Інші сорти — їх привозять з Бразілії — у довгій дорозі так видихуються, що аромату кави в них не більше, ніж у жолудів. Так каже моя мама.

Тепер я пропускаю, як я позичив у куховарки нашого інтернату какові зерна — щоправда, без дозволу, бо її саме не було в кухні, а також те, як я намучився, розколюючи ті зернятка навпіл, бо цілими їх неможливо було наклеїти на папір. Та піонер не боїться труднощів, отак і я. До наступного дня картинка з кавоваркою була майже готова, що може підтвердити увесь наш клас, бо всі приходили понюхати.

Але перед початком уроку малювання, коли учні вже приготували свої олівці та альбоми, а я тримав напоготові клей, виявилося, що вчителька малювання товаришка Пихлак захворіла. Замість неї до класу увійшла вчителька російської мови товаришка Смородіна, котра, звичайно, не знала, як зображення мідної каструлі розвиває почуття форми, а тому сказала:

— Щоб добре використати час, будемо зараз відмінювати слово «жук» і дієвідмінювати слово «дзижчати». Але щоб не нехтувати зовсім уроком малювання і заробити оцінки з цього предмета, підготуйте вдома малюнок на вільну тему.

І звеліла намалювати на вільну тему весняні польові роботи і молодого тракториста.

Тепер я дійшов до того, з чого, власне, можна було почати. «Не відкладай на завтра того, що можна зробити сьогодні»,—написано над дошкою кімнати самопідготовки у нашому інтернаті. Тому одразу після уроків Кійліке і Топп заходилися коло молодого тракториста.

Кійліке сказав:

— Позаяк мій творчий стиль — карикатура, то Каур, допомагаючи мені, мусить добре подбати про те, щоб у тракториста були великі вуха або, ще ліпше,— величезний ніс.

Топп сказав:

— Ну, мені допомагати легше. Модний стиль має ту перевагу, що тут взагалі зовсім не обов'язково малювати людині вуха та ніс.

І вони обидва так весело зареготали, що мені, засмученому, стало ще сумніше і захотілося лишитись на самоті. Тому я пішов од них. А коли я сидів на дрючку біля колод, складених у дворі інтернату, і думав свою печальну думку, мій погляд упав на старий шкільний гараж. Його перший бокс був повен залізяччя, зібраного учнями першого класу, другий бокс займав брухт, який позносили другокласники, а в третьому боксі лежав брухт, зібраний учнями решти класів. І тут у мене майнула така думка: якщо у зображенні посуду для кави виразність малюнка можна посилити з допомогою кавових зерен, то для портрета тракториста добре знадобилися б різні шплінти, болти, гайки, шайби та інші деталі. Треба лише для основи узяти або дошку, або фанеру, бо навіть на картоні металеві деталі не закріпиш.

Оце я чесно признався, навіщо я взяв з купи металобрухту, зібраного першокласниками, муфту зчеплення, поршні від автомобіля «віліс», кришку автомобільного бензонасоса, чотири шестерні, шплінти, болт, шайби та гайки. Вчителька Смородіна загадала зробити портрет тракториста, і я зробив. «Більше виразності!» — казали завжди на уроках малювання, і я саме це й мав на увазі: муфта зчеплення правила в мене за голову тракториста, шплінти зображали волосся, шайби — очі, шестірня — рот, а поршневі штанги — руки та ноги.

Але днів через три, коли роботу було закінчено, і ми з Кійліке тачкою везли «Тракториста» до школи, по дорозі нам зустрілася вчителька з першого класу товаришка Хіндрікус. Вона не схотіла й чути про те, що мистецтво вимагає виразності. Вона звинуватила нас у тім, що ми крадемо жовтенятський металобрухт, і звеліла повертати назад і одвезти мого «Тракториста» до боксу номер один.

Тепер я чесно-чесно розповів про все, як було, з чого видно, що ми не мали ніяких лихих намірів, а надто не збиралися нічого красти. «Боріться з трійками, налягайте на малювання!» — закликала голова ради загону. Я боровся й налягав. Товариш директор велів усім нам доганяти Каракалпакію, і я старався, з усіх сил підвищуючи виразність зображення тракториста. До купи жовтенятського брухту я подався тому, що інші купи складалися з самих шматків труб та секцій батарей парового опалення.