Юрій Єрмолаєв - Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).

Кійліке відповів, що він увесь час був певен цього. І тому, щоб добути грошей на мед, наважився продати Каурові мою авторучку. Коли я це почув, у мене, ясна річ, зовсім зіпсувався настрій, бо авторучка була нівроку, тільки не писала. І я сказав:

— З тобою я більше не буду тимурівцем. Яблуні — від мене і мед, виходить, теж. А що ж від тебе, га?

Та Кійліке й бровою не повів.

— А від мене — ідеї,— сказав він.— Ідеї коштують дорожче.

І він запропонував замість того, щоб сваритися, піти поглянути, чи не можна вже закінчити дресирування бджіл.

На той час над мискою гула вже ціла хмара бджіл. І як тільки Кійліке відкрив рота, двоє з них одразу опинилися в роті.

Це здалося мені підозрілим. Я сказав:

— Та ти ще й меду нализався! Бо чого б це бджоли тобі в рот лізли? Тепер іди та дми поперед себе, будеш бджолам за поводиря.

І я засміявся з його халепи, що було дуже нерозумно з мого боку: через це одна бджола теж ускочила мені в рот.

«Біда сама не ходить, а все з дітками»,— каже народна мудрість, і це так і є. Хоч ми й позакривали роти, та медовий дух виходив з диханням через носи. І скоро в моєму носі вже стриміло одне жало, а в Кійліковому — два. Це красномовно свідчило про те, хто з нас лизнув більше меду.

Ми зрозуміли, що коли і є щось таке, що може нас порятувати, то це яблуневий сад біля мого дому. Бо там аромат від квітучих гілок сильніший, ніж запах меду від нас, і це відверне увагу бджіл.

«Як дбаєш, так і маєш»,— каже народна мудрість, і це правда. Наступного дня, коли ми з Кійліке збиралися на шкільні спортивні змагання, то на яблунях було бджіл — аж чорно! А коли ми йшли повз садибу Міхкеля, дід стояв біля тих вуликів, що край дороги, і радо приказував:

— Ну й розходилися, голубоньки! Де ж це вони такий взяток беруть?!

— Та то ми...— мовили ми з Кійліке в один голос і швиденько позакривали роти: до нас, наставивши вусики, як антени, з гудінням наближалися дві бджоли.

Справжній тимурівець не хвалиться своїми вчинками.

Щоб описати усе, як було насправді, я повинен почати з того вечора коло багаття, коли у нас гостював письменник. Він запитав: «Як зробити піонерське життя цікавішим?» І сам відповів: «Кожен повинен стати на бій із нудьгою».

Наступного вечора, коли нас із Кійліке призначили у нічне чергування по табору, він пригадав ті слова. І, як усі поснули, сказав: «Нудьга заїла. Чи не час уже стати із нею на бій?»

Він запропонував підкинути в намет голови ради дружини Сільви Куллеркупп жабу.

Як усім відомо, завдання нічних чергових по табору — охороняти порядок на його території. Тому я не погодився з такою пропозицією. Та й де б ми взяли жабу?

А Кійліке сказав: «Тоді ми зробимо щось інше». І запитав мене, що я думаю про невеличку тривогу.

Як усім відомо, тривоги проводяться в кожному піонерському таборі. Серед ночі піднімають усіх на ноги і повідомляють про якихось таємничих незнайомців, котрі буцімто нишпорили серед наметів. І починається облава на шпигунів. А потім, звичайно, виявляється, що то — вчителі.

У нашому таборі ще не було тривоги, і я сказав: «Над цим варто поміркувати. Ми всі повинні дбати про те, щоб піонерське життя стало цікавим. До того ж цим ми допоможемо старшій піонервожатій і вчителям, бо їм же все одно довелося б організовувати тривогу — не тепер, так в четвер. Але де ми візьмемо шпигунів?»

А Кійліке відповів: «Шпигунів не треба. Придумаємо щось інше».

І він придумав викрадення велосипеда вчителя фізкультури Пауксаара.

Тоді ми пішли до вчительських наметів і взяли велосипед, у якого дванадцять швидкостей, а біля руля — такі зажими для пляшок із водою. Ми закотили його в ліс і почепили на дерево — десь на висоті нашого зросту.

Словом, то був добрячий клопіт. І коли ми нарешті сховали велосипед, я сказав: «Тут його ніякий біс не знайде!»

А Кійліке відповів: «Оце вже погано».

І він приніс від намету вчителя Пауксаара іще спінінг. Кінець волосіні ми прив'язали до дзвінка велосипеда, щоб у разі потреби можна було подавати знак тим, хто шукатиме.

Потім ми почали сперечатися про те, як краще підняти тривогу.

— Юку-горніст спить у третьому наметі,— сказав Кійліке.— Попросимо його, хай просурмить.

— Юку загубив мундштук від своєї сурми,— сказав я.