Юрій Єрмолаєв - Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).

— Тоді давай подамо сигнал тривоги свистком,— сказав Кійліке.— Адже у нас є свисток.

Цей намір не здійснився через те, що ми забули, який він є, той сигнал тривоги. Оскільки інших пропозицій не було, Кійліке сказав: «Врешті-решт ми й так уже багато зробили. А про сигнал тривоги хай подбають вчителі».

Тоді ми пішли до вчительського намету і заходилися будити вчителя Пауксаара. Кійліке сказав: «Тут вештаються якісь підозрілі дядьки».

— Хай вештаються,— відповів учитель Пауксаар і повернувся на другий бік.

— Ми гадаємо, що це якісь шпигуни,— сказав Кійліке.

— Цілком можливо,— відповів учитель Пауксаар і знову захропів.

Стало зрозуміло, що шпигуни його зовсім не обходять. Тому Кійліке висловив побоювання, що ті дядьки можуть щось поцупити. А я додав, нібито чув велосипедний дзвінок.

Після цих слів учитель Пауксаар одразу схопився і вискочив з намету, щоб подивитися, чи на місці його велосипед.

Але він не став оголошувати загальну тривогу. Замість цього розбудив табірного кухаря, вожатого Пауля, старшу вожату та вчителя Лепіка, які спросоння нічого не могли збагнути і хотіли тільки одного — повернутися до своїх наметів. Через це минуло чимало часу, поки вчителеві Пауксаару вдалося пояснити їм, що треба доганяти злодіїв.

На той час ми вже повернулися до свого багаття. Кійліке сказав: «Ех, який гарний задум звели нанівець! Хто б міг подумати, що вони самі шукатимуть! А дзвонити все одно доведеться, бо так вони хтозна-куди забіжать».

І ми двічі смикнули за волосінь спінінга, й у відповідь почулося: «дзінь-дзінь». Вчитель Пауксаар упізнав цей звук і повеселішав. Він сказав: «От бачите, вони ще зовсім недалеко. У лісі, та ще поночі, велосипед тільки заважає». І вони побігли прочісувати ліс — усі, крім старшої вожатої, бо вона не змогла знайти у темряві свої черевики.

А ми з Кійліке сиділи біля багаття, дослухалися, звідки чути голоси, і смикали, коли треба, дзвінок...

Оце я описав усе, як було. Із цього видно, що ми не хотіли нічого лихого, а думали тільки про те, щоб полегшити працю вчителів.

Газета «Сяде» [29] «Сяде» (Іскра) — газета піонерів Естонської РСР. якось писала: «Нічна тривога — це найбільш вражаюча подія у житті піонерського табору». Цим ми й керувалися.

Піонер говорить правду завжди й в усьому, отже я мушу сказати: то Кійліке так смикнув спінінгом, що велосипед гепнувся з дерева.

Щоб чесно у всьому признатися, я повинен почати від початку четвертої чверті, точніше — з урочистих зборів, де товариш директор виступив з промовою і, зокрема, сказав:

— Як усім відомо, процент успішності в нашій школі за третю чверть сягнув 96,5 процента. Це — найвищий процент успішності в районі, він майже дорівнює успішності у Каракалпацькій Автономній республіці. Але «п'ятірки» й «четвірки» складають лише тридцять два проценти, що означає лише шосте місце в районі, а до Каракалпакії, виходить, нам — як до неба! Отже, нам треба почати четверту — вирішальну і завершальну — чверть під девізом: «Усі трійки — на четвірки!»

І він закликав нас стати на вахту й вести пошук прихованих резервів.

Як тільки ми увійшли до класу, голова ради загону Сільві Куллеркупп взяла наші табелі й почала шукати резерви. І, як і слід було чекати, скоро дійшла й до нас із Кійліке й Топпом. Бо у мене й Кійліке були трійки з малювання, співів, математики, російської й англійської мов, а в Топпа — і з решти предметів теж.

Вчителька історії Пугал казала нам: «Висока свідомість починається там, де відчувається потреба». А я ще не відчув потреби, тому наскоки Куллеркупп викликали в мене опір.

Я сказав:

— Чого ти до нас присікалася? Коли вже хтось мусить узятися за розум, то це Обукакк. У нього в табелі три двійки!

Але цього разу Куллеркупп не хотіла й слухати про Обукакка.

— Двійки Обукакка зараз до уваги не беруться,— сказала Куллеркупп.— Хіба ви не чули, що за тими процентами, куди входять і незадовільні оцінки, наша школа стоїть на першому місці в районі і вже зрівнялася з Каракалпакією? Нині наше завдання — боротися з трійками!

На уроках праці нас учили: «Те, що довго робиться — гарне, те, що робиться похапцем — незугарне». Тому ми не схвалили поквапливості Куллеркупп.

Я сказав:

— Як можна швидко повиправляти трійки? Це ж тобі не млинці пекти!

Кійліке теж підтримав мене, а Топп додав: