Юрій Єрмолаєв - Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).

— Що було, того не вернеш, але тепер уже решту грошей ми повинні витратити на історію.

Кійліке підтримав:

— Цілком з тобою згоден. Тільки спершу зайдемо ще до тиру.

У тому тирі стріляли з пневматичної рушниці, але не по мішенях, а по запалених свічках. Хто загасить одну свічку, отримує паперову троянду. Хто дві — люстерко. Коли аж три — маєш пачку жувальних гумок. Той, хто не влучив, не отримував нічого. Ця обставина змусила мене замислитися.

— Послухай-но, Кійліке,— сказав я. — Ходімо звідси! Кожен постріл коштує двадцять копійок. Виходить, після п'ятого пострілу ти лишишся без грошей. І знову їх буде витрачено не з навчальною метою.

Та Кійліке відповів:

— Як це — не з навчальною метою? Та ж коли ти цілишся, то це відбувається згідно з тією геометричною теоремою, що через дві точки — приціл і мушку — можна провести лише одну пряму.

І він нагадав мені той день, коли вчитель математики прийшов на урок геометрії з рушницею під пахвою.

І тут я, звичайно, пригадав і геометричну теорему, і рушницю — вона мала два стволи, калібр 13, фірма «Беккер». Тож коли Кійліке купив три кулі, я вчинив так само, бо на історію ще залишалося сорок копійок, а геометрія — це теж важливо.

Та коли ми почали стріляти, то незабаром з'ясувалося, що, хоч із геометрією все гаразд, пневматична рушниця в цьому тирі не варта й доброго слова. Як ми не цілилися — не загасили жодної свічки. Коли б Кійліке не витяг із кишені рогатки й останні кулі не випустив з неї, то нам не дали б і паперової троянди на дротяній стеблині. А так ми на двох отримали люстерко, на зворотному боці якого намальований ковбой. А на додачу ще й упевненість у тому, що коли промажеш, то винувата не геометрія, а рушниця.

Піонер завжди і скрізь говорить правду, оце ж і я щиро розповів про те, чому ми не відвідали ні башти «Кік-ін-де-Кьок», де є експонати із сивої давнини, ні Історичного музею, де експонати з недавнього минулого. Коли б Кійліке одразу витяг рогатку, у нас би вистачило грошей і на музейні квитки.

Вчитель історії товариш Пугал звинуватив нас у легковажності й марнотратстві, бо він не захотів вислухати, що не було ні легковажності, ні марнотратства. «Людина вчиться, поки живе»,— каже народна мудрість, і це правильно. Коли ми знову знайдемо кам'яну сокиру, то на отриману грошову премію спершу підемо до Історичного музею.

План

1. Дружба з Юханом Кійліке.

2. Друг злупив з друга три шкури.

3. Випадок з моєю ковдрою.

4. Кійліке йде вночі до школи.

5. Кам'яне вугілля не годиться для залізної пічки.

6. Післямова.

Щоб розповісти усе, як було, я мушу почати з минулої осені. У перший день занять, коли ми зібралися в своєму любому шостому класі, до мене підійшов Юхан Кійліке і сказав:

— Чуєш, Агу, давай сядемо цього року разом за одну парту й будемо дружити.

У п'ятому класі я дружив із Суле. Та влітку він позичив у мене велосипедний насос із шлангочкою, а повернув без шлангочки. Через це в нашій дружбі з'явилася тріщина і дружба розпалася. Проти нової дружби я не мав нічого і сказав:

— Давай. Я згоден.

Тепер я повинен сказати дещо про свій день народження, який був 7 жовтня. Татко подарував мені десять карбованців і сказав, щоб я купив собі, що схочу.

Спочатку я хотів купити волейбольного м'яча, але разом зі мною до магазину культтоварів пішов Юхан Кійліке і порадив купити рибальські снасті. Тоді я купив вудлище спінінга за три карбованці й котушку разом із жилкою — теж за три карбованці. А також дві блешні, що разом коштували п'ятдесят копійок. Кійліке теж купив собі котушку спінінга, для чого позичив у мене два карбованці п'ятдесят копійок. Він пообіцяв повернути борг, коли в нього теж буде день народження.

Після цього Кійліке вирішив, що нам слід піти пошукати свого рибальського щастя. Ми побажали один одному ні пуху ні пера і пішли на річку Ерту.

Біля річки Кійліке змайстрував собі з ліщинової гілки та двох шматків дроту вудлище і сказав: «Годі гратися! Давай позмагаємося: хто з нас більше риби наловить». І ще сказав, що він піде вудити далі — угору по течії. Я лишився на місці, біля поворота Сомбу, бо після першого кидка блешні я мав добрячий клопіт із жилкою, що заплуталася біля котушки.

Через деякий час я почув, як мій друг кричить, що в нього щось почепилося на гачок. І він витяг з води гарну рибину, це була щука.