Радий Погодин - Цегляні острови

— Добре, — погодився Кешка. — І для мого класу буде… Пішли збирати!..

— Завтра почнемо.

У школі, де вчився Толик, теж збирали папір і пляшечки. Деякі учні з їхнього класу вже принесли утильсировину, а Толик весь час відкладав. Але ж тепер!

Він помчав додому, знайшов старий кошик.

«А дзуськи… Я перший усі пляшки і весь папір у будинку позбираю… Ви у мене побігаєте по сходах…»

Толик похапцем проковтнув суп і макарони із сосисками, збрехав тітці, що поспішає до школи в справах і що він скоро прийде.

На шостому поверсі на сходах було світліше, ніж унизу. Стіни будинків не заступали неба.

Толик оглянувся і боязко натиснув кнопку дзвінка.

Двері відчинила літня жінка у фартусі.

— Що тобі, хлопчику?..

— Папір і флакончики у вас є?

Жінка здивовано нахилила голову, ніби не почула.

— Це для держави треба. Сировина, розумієте?.. Зараз школи збирають.

Жінка посміхнулася.

— Піду подивлюся, — може й знайдеться що-небудь. — Вона причинила двері. А Толик уже дзвонив у другу квартиру.

— Папір і флакончики є?.. Державі допомога… Цінна сировина для промисловості…

Він одразу помітив, що слова «на допомогу державі» чудово діють на людей. Всі починають усміхатися, хвалять його і несуть різні пляшки, папір, старі свічники, лампи, тарілки, каструлі, зім’яту, позеленілу, але дуже цінну для промисловості мідь,

Толик бігав зі сходів на сходи. Він уже двічі побував дома, розвантажував на кухні кошик. Добре, що тітка Рая пішла в магазин, а то, гляди, ще примусила б усе викинути. Толик милувався запорошеною купою, бубонів:

— Ого, скільки в мене утильсировини!.. Мишко лусне від заздрості.— і мчав по нову здобич.

Двері однієї з квартир йому відчинив молодий хлопець у в’язаній безрукавці, із сіткою на голові. Очі в хлопця були маленькі, трохи зіщулені і з якоюсь прихованою посмішкою. Вислухавши Толикові пояснення, хлопець запитав, здивовано підвівши брови:

— Ти що, справді все добро у школу понесеш?

— Ага, — кивнув Толик.

Очі в хлопця ще більше зіщулились.

— Справді?

Толик хтозна-чому раптом почав червоніти.

— Зрозуміло, — сказав хлопець протягом і засміявся. — Правильно, пацан, так і роби. З папером не возися, таскай його до школи — копійки коштує. А ось флакони і мідяшка — гроші. І державі користь, і тобі добре, і школа задоволена буде… — хлопець підморгнув і зачинив двері.

Толик поставив кошик на східець, почухав потилицю: «Оце голова!»

Обходити будинок Толик закінчив пізно ввечері. Дома розібрав здобич, порозкладав на купки; папір зв’язав мотузкою; флакони помив. Мідь поскладав у старий, ще дитсадівський мішок з-під калош.

Наступного дня Толик відніс папір у школу й одразу ж після занять пішов здавати пляшечки та мідь: великі пляшки — у продуктовий магазин, маленькі — в аптеку. Мішок з міддю потаскав на берег річки. Там стояв ларьок утильника.

Навколо голубого фанерного будиночка було навалено рогожані мішки з кістками, папір і ганчір’я. Липко тхнуло чимось кислим.

Утильник зважив мідь на ржавих вагах і такими ржавими гирями, неначе вони років чотири пролежали на звалищі. Толик сумно подумав, що й гроші, мабуть, утильник теж видасть йому ржаві.

— П’ятдесят копійок, — коротко визначив старий утильник.

Толик засперечався. Але в старого було таке байдуже обличчя і такий нудний голос, що Толикові аж моторошно стало. Він забрав гроші і, лаючи в душі утильника старим шкарбаном і обдиралом, побіг додому. У кишені куртки, яку він застебнув булавкою, стовбурчилися три карбованці п’ятдесят копійок. Що ближче підходив Толик додому, то настрій у нього кращав. Йому стало зовсім весело, коли він зайшов на подвір’я. Біля стосу дров Мишко з Кешкою розгортали здоровезний мішок. Вони витрусили з нього тріски, тирсу й пішли на сходи, навіть не глянувши на Толика,

«Ідіть, ідіть, голубчики… Дулю вам, а не сировину»… — Толикові дуже хотілося побачити, який вигляд вони матимуть, коли повернуться, піймавши облизня.

Хлопці вискочили з парадного буквально через три хвилини і рушили прямісінько до нього.

— Ти вже й тут встиг? — люто спитав Мишко.

Толик скорчив наївне обличчя.

— Не викрутишся, нам Людмилка сказала. І ще одна тітка…

Толик боявся, що Мишко вперіщить його зараз кулаком. Але Мишко тільки зубами скрегонув.

— Що там з жабою розмовляти!.. Пішли, Кешко, в сусідній будинок.

Толик спохватився, — чого стояти, треба й собі бігти до сусідніх будинків; там, либонь, теж пляшки є. Він кинувся було з двору, але в цю мить хтось його покликав: