Радий Погодин - Цегляні острови

Тітка Рая повагом пішла на кухню варити обід, і обличчя в неї було таке урочисте, ніби вона прочитала лекцію в університеті. Толик, насупившись, довго пихтів, рухав йоржиком на голові, нарешті пофарбував собачий ніс фіолетовим чорнилом. А надворі поскаржився своїм приятелям:

— Собаку якогось на стіл мені поставила… Потвору.

— Ну й хай стоїть, чого сваритися з тіткою через собаку, — порадив розсудливий Мишко. — А годує вона тебе як?

— Годує добре, смачно, — визнав Толик.

— Не б’є?

— Ні.

Хлоп’ята вирішили, що з такою тіткою можна жиги. А якщо з нею сваритися, то, чого доброго, і батькам напише.

Тітка серйозно взялася виховувати «бідного хлопчика». Вона перевіряла в нього вуха, чи помиті. Примушувала підв’язувати серветку за обідом. Не дозволяла класти лікті на стіл і свистати. З дим би Толик примирився. Але тітка заборонила йому голосно співати, бігати по коридору і, що було най-ганебніше, чіпляла йому до коміра білий шовковий бант. Толик, ідучи гуляти, ще на сходах знімав його і ховав у кишеню. Тітка заборонила Толикові говорити: «Мишко, Кешка».

Щодня тітка перевіряла його щоденник. Толик учився ділком пристойно. Двійок у нього ніколи не було, трійки інколи траплялися. Зате тітка Рая за кожну хорошу оцінку опускала в копилку гривеники: за четвірку — один, за п’ятірку — два. Робила вона це важно, смакуючи. Повільно випускала монетки з пальців і прислухалася до звуків, що виникали в глибині фаянсової потвори. А коли Толик приніс табель за першу чверть, тітка підняла копилку і потрясла нею біля Толикового вуха. В животі у собаки глухо задзвеніли гривеники. Тітка багатозначно всміхнулася і поставила собаку на місце. Толик почекав, коли тітка вийшла на кухню, і заходився шпортатись у своєму столі, в кишенях, навіть у старому татковому пальті, яке висіло на вішалці в коридорі. Він розшукав кілька мідяків, трохи срібла, паперовий карбованець і запхнув усі ці гроші в копилку. Підняв її і потрусив, як тітка, біля вуха. Йому здалося, що монети дзвякнули трохи веселіше і гучніше.

— Карбованців зо два, мабуть. Усіх дітей в кіно повести можна. Тьотю Раю! — закричав він. — Тьотю Раю!..

Тітка Рая стала на дверях, тримаючи перед собою запорошені борошном руки.

— Тьотю Раю, пора вже її розбивати… Гроші діставати…

Брови у тітки Раї полізли вгору, а куточки губ — униз.

— Тобто як це пора?

Толик не хотів говорити, що він поведе всіх дітей у кіно. Він подумав хвилинку і сказав:

— Я куплю кирзову покришку… для футбола.

Тітка скривила губи.

— І звідки у дитини може бути фантазія!.. Покришку!.. Якісь дикі бажання… Копилку ми розіб’ємо урочисто, коли вона вщерть наповниться. У ній буде карбованців з двадцять або тридцять. Що можна купити на такі гроші?

— Рушницю! — випалив Толик.

— Можна й рушницю, — погодилася тітка. — Можна, але не треба. Ти ще малий, і рушниця тобі ні до чого… Хороший фотоапарат, наприклад…

Про це варто було подумати. Фотоапарат — штука безумовно корисна: можна всіх дітлахів у дворі сфотографувати…

Толик вирішив складати гроші.

Крім сніданків, бутербродів, загорнутих у вощаний папір, тітка щодня давала Толикові по гривенику на молоко. Толик чесно ходив у їдальню і випивав склянку молока за шість копійок, а на решту купував цукерки. Одного разу Толик загулявся на великій перерві і забув про молоко. А коли згадав, то вже час було йти додому.

Цього дня його заощадження збільшилися одразу на один гривеник. Толик укинув цей гривеник в копилку, і раптом йому сяйнула блискуча думка: можна прожити й без молока. Зате ж грошики будуть!

Тепер Толик щодня крадькома, коли тітка не бачила, кидав гривеники у свою копилку… Він навіть вулицею став ходити, опустивши голову. Буває ж таке: знаходять люди гроші. Он Мишко одного разу цілий карбованець знайшов. Тоді всі так наїлися м’ятних цукерок — аж язик заболів і щоки всередині мов пооблазили.

Толик і вчитися став краще, аби тітка більше кидала в копилку своїх гривеників.

Нічого поганого немає в тому, що людина чесно збирає гроші на фотоапарат. Хлоп’ятам навіть сподобалася Толикова вигадка. Правда, Мишко нарікав, що Толик бере від тітки гроші за добрі оцінки.

— Ти гляди, не дуже там перевиховуйся… А то будеш гога з бантом.

Після Жовтневих свят, коли на вулиці випав перший міцний сніжок, Кешка покликав Толика за ріг до лоточниці купити конфету. Кешка довго вибирав, ковтаючи слинку.

— Купи ось цю, з білим ведмедиком, — підштовхував його Толик — Вона, дивись, яка велика, з чистого шоколаду.