Радий Погодин - Цегляні острови

У квартирі відчувалося пожвавлення. Дівчинка Анночка бігала по коридору з мохнатим рушником. Вона витанцьовувала і співала:

— КеШко, Кешко, мій татко приїхав, ге!..

— Толю, познайомся, ось наш головний сусід! — крикнула бабуся у ванну. Звідти вийшов білоголовий чоловік із синіми, як в Анночки, очима. Він простягнув Кешці руку:

— Здрастуй.

— Здрастуйте, — відповів Кешка мляво.

Бабуся і дівчинка нічого не помітили, а чоловік обережно запитав:

— Може, побився?.. Чи що?..

— Побився… — Кешка, не знімаючи пальта, протупав у кімнату і ткнувся лицем у свою вірну отоманку. Хтось важкий сів рядом з ним. Кешка щільніше забився в куток отоманки. Людина сиділа мовчки, потім тихо підвелася, пішла. І Кешка був їй вдячний за те, що вона не полізла розпитувати, недоречно втішати.

Анноччин батько наповнив квартиру діловитістю і веселощами. У квартирі завжди товклися геологи. Вони приносили матеріали розвідок, зразки, доповіді, приголомшували розповідями про свою «залізну» Північ. Мама тепер часто бувала в сусідів, допомагала Анноччиному батькові перевіряти якісь розрахунки.

А Кешка цілими днями пропадав надворі.

Весна розвернулася, зміцніла і непомітно передала місто літові, нежаркому, ленінградському, але все-таки літові. Діти з двору роз’їхалися по дачах. Поїхав і Кешка. Поїхав він у піонерський табір зразу на три зміни. Мама принесла із завкому путівки.

— Ось, Кешко, поживеш у таборі, поправишся, зміцнієш.

Літо було дощовите, але веселе. І мама приїжджала в батьківські дні теж дуже весела, якась усміхнена, — такою він не бачив її вже давно.

Дні інколи тягнуться довго, а минають непомітно. Настав час і табору від’їжджати в місто.

Мама Кешку на вокзалі не зустріла. Усіх дітей розібрали, а він і чекати не став. Сів на трамвай і покотив додому.

Відчинила йому дівчинка Анночка.

— А патлатий, — сказала вона йому, — брудний!..

Кешка мовчки пройшов у свою кімнату, скинув рюкзак, сандалі. На невеличкому столику, де Кешка вчив уроки, лежала купка чистих зошитів і нові підручники. А ще на столі лежав синій конверт з іноземною маркою. Від Івана Миколайовича!.. Кешка схопив листа, сховав його під майку і так розхвилювався, що побіг на кухню мити руки. Листа він хотів прочитати наодинці, не кваплячись. Він весь час притискав його ліктем. Кешка витерся кухонним рушником і почав розігрівати знайдені в каструлі макарони.

— Хоч масла поклади, — сказала йому дівчинка Анночка.

Вона зайшла в кухню, як її бабуся, — в теплій хустці, схрестивши на грудях руки.

Кешка не відповів. Тоді вона взяла масло зі своєї масельнички і поклала його на сковорідку.

— Ти чого мені своє масло підсовуєш?.. Навіщо воно мені! — обурився Кешка. — Де моя мама?..

Дівчинка сіла на табуретку і, втупившись у стіну, проказала:

— Дикун, вони тебе зустрічати поїхали. Вони одружилися.

— Що таке? — посунув на неї Кешка.

— Одружилися, кажу… мій татко і твоя мама.

Кешка опустився на другу табуретку рядом з дівчинкою.

Макарони горіли. По кухні йшов сморід. А Кешка сидів непорушно, притиснувши до голого боку синій конверт.

Хижа риба, водиться в південних морях.