Радий Погодин - Цегляні острови

Кешка купив конфету, накреслив нігтем посередині рисочку. Половину відкусив сам, половину дав Толикові.

— З вафлями, — шепотів Толик. — От якби щодня такі!..

Кешка мовчав, боячись, щоб не випала з рота якась краплинка розталого шоколаду; нарешті він облизав перемазані солодкі пальці.

— Ну, купляй тепер ти.

Толик проковтнув солодку слину, підійшов до лоточниці. Під склом лежали різні конфети: і товсті, і тонкі, і шоколадні, і леденцеві. Толик вибрав найдорожчу, з півнем на фантику, сміливо добув з кишені срібну монету, та коли подав її продавщиці, груди щось здавило, і він ледь чутно промимрив:

— Мені оцю…. за дві копійки.

Кешка подивився на Толика спідлоба, розгублено і здивовано. Потім зітхнув і, нічого не сказавши, пішов у підворіття.

Вдома Толик згорнув з паперу трубку, приплющив її на кінці і подув. Трубка загуділа. «О, винахід!.. Треба хлопцям показати!..» Толик вискочив на подвір’я, повештався біля дров’яних стосів. Але, крім Людмилки та найменшої дітвори, нікого тут не було.

— Людмилко, поглянь, що я винайшов!.. — Толик сунув трубку в рот і загудів. — Здорово?.. Сидів-сидів і винайшов.

Людмилка подивилася на трубку, попросила погудіти, а потім сказала:

— Давай, Только, мінятися. Ти мені трубку, а я тобі якусь іншу річ. — Людмилка витягла з кишені поламане точилко, зубочистку, кусок синього скла і одну копійку з діркою.

Толик оглянув розкладені на Людмилчиній долоні багатства. Узяв копійку.

— Вважай, що ти у мене купила.

Людмилка кивнула.

Толик віддав Людмилці трубку і побіг додому. Дома він нарізав цупкого паперу і почав крутити на олівці трубки. Одні він робив тонкі, інші трохи грубші. Одні гуділи басом, інші тонко, як миша. Толик накрутив трубок повну коробку з-під ботинок і вийшов надвір.

— Найновіший винахід!.. Музичні флейти!..

Маленькі дітваки оточили Толика.

— По копійці, братва… Ви мені копійку, а я вам трубку… Дешево. Даром віддаю…

Малюки заходилися нишпорити в кишенях. Пропонували Толикові поламані брошки, деталі заводних іграшок, формочки для піску. Толик не брав. В одного хлоп’яти знайшовся в кишені п’ятачок і дві копійки.

— Скільки на ці гроші? — спитав він.

Толик діловито відлічив йому сім штук.

Хлопчак засунув у рота зразу кілька трубок. Інші діти помчали додому по копійки, і незабаром Толик жваво торгував, розхвалював свій товар, пояснював, як ним користуватися.

Торгівлю було припинено, коли в Толика залишилося всього-на-всього три трубки. До стосу підійшли Мишко з Кешкою.

— Мишку, гляди, що я винайшов!.. — загукав Толик, відштовхнувши покупця в червоному башлику. — Поглянь, сидів-сидів і винайшов…

— Винахідник! У малюків копійки видурюєш, жаба!.. — Мишко войовничо сплюнув Толикові під ноги. — Ми з Кешкою все бачили з парадного… Куркуль ти! Капіталіст! Буржуйська морда!

Мишко з Кешкою гордо відвернулися і пішли геть. А Толик, задихаючись від образи, побіг додому.

— Завидно, що я винайшов… — Толик несамовито накручував папір на олівець, намазував шви гуміарабіком. — Завидно, що я апарат купую. А ще товариші…— Спохвату він попадав забрудненими пальцями в рот. Язик йому щипало від клею. Очі щеміли. — Стривайте, стривайте… ще попросите апарата…

Коли Толик знову вийшов з повною коробкою трубок, увесь двір гудів. На колоді біля дров сиділи Мишко з Кешкою і сміялися.

— Ану, підходь!.. Найновішии винахід круглого Тольки — музична флейта!.. Беріть безплатно!.. Ану, кому?

Мишко й Кешка виймали із зошита кольорові аркуші і спритно скручували трубки. Вони віддавали їх малятам замість тих, що розкисли.

— Ану, підходь!..

— Ви не маєте права, — запротестував Толик. — Це мій винахід.

— А ми й не кажемо, що наш, — відповів Мишко й закричав ще гучніше — Найновіший винахід великого винахідника — Тольки Круглого!.. Музична флейта! Безплатно!..

Толик побіг додому, кинув усі свої трубки в грубу і підпалив їх.

«Хай, — думав він, дивлячись на вогонь, — я їм ще відплачу. Вони ще пострибають».

І така нагода незабаром трапилася.

Толик повертався зі школи і побачив Мишка. Мишко витягував з підвалу цілий мішок старої шпалери. Поруч стояв Кешка і допитувався:

— Що це, Мишку?..

— Утильсировина. Ти поможи, Кешко, добре?.. У нас в школі папір збирають, і пляшечки, і брухт.

— Це ж навіщо? — Кешка заглянув у мішок, ніби він зроду не бачив старої шпалери.

— Дивак ти смішний! Це ж державі, розумієш, допомога… Утильсировина. Така дуже важлива сировина… Із старого паперу можна зробити новий і не треба дерева спилювати. А пляшки варто лише добре помити і все — знову наливай у них парфуми й ліки… А з брухту навіть трактор можна справжній зробити. Ну то як?.. Допоможеш?..