Меґ Кебот - Щоденники принцеси

Потім Тіна показала мені свою сукню на завтрашній вечір. Вона від модельєра Ніколь Міллер. Сукня дуже гарна, схожа на морську піну. З Тіни Хакім Баба могла б вийти набагато краща принцеса, ніж з мене.

Потім настав час дивитися передачу «Лілі каже все як є», яка йде по телеку щоп’ятниці о дев’ятій. Сьогоднішній випуск був присвячений несправедливості расизму в гастрономі «Хо». Передачу було знято ще до того, як Лілі припинила бойкот, бо до нього зменшився інтерес. Цей випуск був чудовим прикладом того, як саме треба вести теленовини, і я не хвалюся, бо я не брала участі у його створенні. Якби передача «Лілі каже все як є» йшла по звичайному телебаченню, вона мала б такий самий високий рейтинг, як і «60 хвилин».

Наприкінці Лілі показала уривок, який вона, найімовірніше, зняла на день раніше, поставивши камеру на штатив у своїй спальні. Вона сиділа на ліжку і говорила, що расизм — це велике зло, проти якого всі ми маємо об’єднатися. Вона сказала, що, може, для когось із нас ці зайві п’ять центів за пончики з ґінгко білоба — дрібниця, але для таких жертв расизму, як вірмени, руандійці, угандійці та боснійці, ці п’ять центів є першим кроком на шляху до геноциду. Ще Лілі сказала, що завдяки її непохитній позиції щодо родини Хо сьогодні у боротьбі за права людини справедливість узяла гору.

Щодо останнього не впевнена, але коли вона помчала у камеру ногами в пухнастих капцях у вигляді мордочок ведмедиків (спеціально для Нормана), я справді трохи засумувала за нею. Тіна — класна подруга і взагалі, але я знаю Лілі з дитсадочка. Дуже важко просто так узяти і забути про це.

Ми довго не лягали спати, бо читали Тінині романи про підлітків. Клянуся, не було жодного роману, де хлопець, порвавши зі злою дівчиною, відразу почав би зустрічатися з головною героїнею. Зазвичай він тактовно вичікував, наприклад, літо чи принаймні вихідні, а вже потім запрошував її на побачення. А якщо і починав відразу зустрічатися з героїнею, то лише використовував її, щоб помститися абощо.

Але Тіна сказала, що хоча вона і любить читати такі книжки, але ніколи не ототожнює їх із реальним життям. Бо коли таке було, щоб у реальному житті так часто втрачали пам’ять? Чи коли таке було, щоб симпатичні терористи з Європи брали заручниць в дівчачій роздягальні? А коли й було, то чому обов’язково треба бути в рожевій нічній комбінації та шовкових трусиках, як героїня якоїсь книжки, а не в найгірших дірчастих розтягнутих трусах і бюстгальтері, який тобі не підходить за розміром?

Тіна має рацію.

Вона вже вимикає світло, бо стомилася. Я рада. День був довгий.

Коли я прийшла додому, то відразу перевірила автовідповідач. Перевірила, чи немає повідомлення від Джоціа про те, що він передумав.

Він не передумав.

Знаєте, у нас удома був містер Джаніні (ще б пак). Цього разу, слава Богу, на ньому вже були штани. Коли він почув, як я запитала у мами, чи дзвонив хлопець на ім’я Джош, то негайно поцікавився:

— Ти ж маєш на увазі Джоша Ріхтера, так?

Я роздратувалася, бо вигляд у нього був якийсь… ну, не знаю. Приголомшений.

— Так, — кажу, — я маю на увазі Джоша Ріхтера. Ми з ним ідемо сьогодні на танці, присвячені розмаїттю культур.

Містер Джаніні звів брови:

— А як же Вайнберґер?

Так гидко, коли твоя мама зустрічається з учителем з твоєї школи. Я сказала:

— Вони розійшлися.

Мама дуже уважно нас слухала, і це було незвично, бо вона практично весь час десь на своїй хвилі. Мама запитала:

— А хто такий Джош Ріхтер?

Я відповіла:

— Найгарніший, найчуйніший хлопець в усій школі.

Містер Джаніні фиркнув і додав:

— Та ще й найпопулярніший.

А мама страшенно здивувалася:

— І він запросив Мію на танці?

Такі мамині слова, м’яко кажучи, не дуже мені полестили. Коли вже рідна мама дивується, що найгарніший і найпопулярніший хлопець запросив тебе на танці, — чекай неприємностей.

— Так, — сказала я, захищаючись.

— Мені це не подобається, — мовив містер Джаніні.

Мама запитала в нього, чому, а він відповів:

— Бо я знаю Джоша Ріхтера.

Мама така:

— Ой, у мене вже душа не на місці.

Я тільки рота відкрила, щоб захистити Джоша, а містер Джаніні й каже:

— Цей хлопець водить машину зі швидкістю сто миль на годину.

Та яке це має значення?

Я справді так вважала, доки мама не сказала, що оскільки вона сама їздить зі швидкістю п’ять миль на годину (П’ЯТЬ), їй треба порадитися «про все це» з батьком.