Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]

Бараки з каменю їм довелося залишити в спокої, натомість старі польські дерев’яні бараки дали їм усе, що вони шукали.

– Починаймо! Феєрверк! – кричав Штайнбреннер.

Запалахкотів сірник, а тоді загорілася ціла коробка. Чоловік жбурнув її на землю. Інший кинув іще однією в каністру, що стояла поруч із бараком. Вона згасла. Але від світлого полум’я першого сірника по землі до барака побігла тонка блакитна смужка, поповзла вгору по стіні, розкрилася віялом і перетворилася на тремтливу блакитну пляму. На перший погляд вона не видавалася загрозливою, радше скидалася на тонкий, мов павутина, холодний електричний розряд, який мав би швидко згаснути. А тоді почало тріскати і в блакитному віянні на дах полинули жовті тріпотливі зернята вогню – барак огортало полум’я.

Двері трохи прочинилися.

– Вали всіх, хто висунеться! – командував Вебер.

Під пахвою він тримав кулемет і гатив з нього. Постать у дверях впала назад. «Бухер, – подумав 509. – Агасфер. Вони сплять просто під дверима». Підскочив якийсь есесівець, відіпхнув набік тіла, що лежали при вході, затраснув двері і відскочив назад.

– Тепер можна починати! Полювання на зайців!

Снопи вогню вже здіймались угору. Крізь горлання есесівців чутно було крики в’язнів. Прочинилися двері наступної секції. Люди висипали назовні. Роти зяяли чорними дірами. Тріскотіли постріли. Прорватися не вдалося нікому. Вони посмикувалися перед входом, мов купа павуків.

Спершу 509 закам’яніло лежав. Тепер він обережно випрямився, на тлі вогню чітко бачив силуети есесівців. Бачив Вебера, який стояв із широко розставленими ногами. «Повільно, – думав він, а всередині все тремтіло. – Повільно, по порядку». Витягнув револьвер із-під сорочки. А тоді коротку тишу між горланням есесівців і свистом пострілів роздерли крики в’язнів. Це був високий, нелюдський крик. 509, не роздумуючи, прицілився у спину Вебера і натис на гачок.

Серед інших пострілів свого не почув. І не побачив, як падає Вебер. Раптом йому спало на думку, що рука не відчула віддачі від зброї. Йому наче молотом вдарило в серце. Револьвер не спрацював.

Він не помітив, що прокусив собі губи. Безсилля огорнуло його, мов ніч, він кусав і кусав, аби не втопитися в чорному тумані. Відсирів, мабуть, несправний, сльози, сіль, лють, останній дотик – і тоді раптом порятунок, рука швидко ковзнула гладенькою поверхнею, маленький важіль зрушився, і струмені, струмені сліз – револьвер був на запобіжнику.

Йому пощастило. Ніхто з есесівців не обернувся. Вони не очікували небезпеки з його боку. Стояли і кричали, тримали двері під щільним вогнем. 509 підніс зброю до очей. У мерехтливому світлі він бачив, що запобіжник знято. Його руки досі тремтіли. Притулився до купи трупів, для більшої певності спер руки і прицілився. Вебер стояв на відстані десяти кроків від нього. 509 кілька разів повільно вдихнув, а тоді затримав дихання, якомога сильніше напружив руки і повільно зігнув палець.

Постріл загубився в інших звуках. Але віддачу 509 відчув дуже сильну. Він вистрілив іще раз. Вебер похитнувся вперед, озирнувся впівоберта, наче був несамовито здивований, і впав на коліна. 509 стріляв. Він знову прицілився, цього разу в есесівця з кулеметом під пахвою. Тиснув і тиснув на гачок, хоча набої давно закінчились. Інший не впав. 509 постояв секунду з револьвером у безсилій руці. Він думав, що його негайно пристрелять. Але в тому торохкотінні ніхто його не помітив. Він ковзнув на землю за купу трупів.

Цієї миті один із есесівців побачив Вебера.

– Агов! – крикнув він. – Штурмфюрере!

Вебер стояв трохи збоку й позаду, і вони не одразу помітили, що сталося.

– Штурмфюрере! Що таке?

– Він поранений!

– Хто це зробив? Хто з вас?

– Штурмфюрере!

Їм не спадало на думку, що у Вебера міг поцілити хтось інший, а не лише вони випадково.

– Прокляття! Який ідіот…

Знову затарахкотіли постріли. Вони долинали з робочого табору, видно було спалахи.

– Американці! – крикнув один з есесівців. – Ушиваймося звідси!

Штайнбреннер стріляв у напрямку вбиральні.

– Вшиваймося! Праворуч! Через плац! – кричав хтось. – Швидше! Поки вони нас не відрізали!

– А штурмфюрер?!

– Ми не можемо тягти його з собою!

Спалахи з боку вбиральні наближалися.

– Швидше! Швидше!

Есесівці бігли довкола огорнутих пожежею бараків і стріляли. 509 підвівся і, похитуючись, рушив до барака, дорогою він упав, але дістався дверей, прочинив їх і крикнув:

– Виходь! Виходь! Вони забралися!