Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]

– Там треба вирвати ще один. Внизу. Ти маєш спуститися.

Капо був дуже блідий. Він пітнів і спирався на стіну. Берґер поглянув на чоловіка, який дав йому хліб, і примружив око. Чоловік пішов за ним до виходу.

– Вже все з’ясувалося, – почав Берґер, – це ніяка не заміна команди. Вони мертві. Я мушу йти туди.

– Точно?

– Так, інакше мені там нічого робити.

– Дякувати Богу! – Чоловік видихнув. – Віддай мені хліб.

– Не віддам. – Берґер запхав руку в кишеню і міцно вхопив кусень.

– Осел! Я лише хотів дати тобі більшу частину. Така новина цього варта.

Вони обмінялися, і Берґер пішов назад у підвал. Штайнбреннера й Вебера не було. Залишилися тільки Шульте і Драйєр. На чотирьох гаках висіли четверо людей. Серед них і Моссе. Бреде та останній із шістьох уже лежали на землі.

– Зніми отого, – байдужим голосом наказав Шульте, – в нього спереду золота коронка.

Берґер намагався зрушити чоловіка і не міг. Вдалося лише з допомогою Драйєра. Труп впав на землю, наче лялька, набита тирсою.

– Це він? – спитав Шульте.

– Так точно.

Мертвий мав золоте ікло. Берґер його вирвав і поклав до скриньки. Драйєр занотував.

– Хтось із інших щось має? – спитав Шульте.

Берґер перевірив трупи на землі. Капо присвічував ліхтарем.

– У цих нічого. В одного цементні та амальгамні пломби.

– Це нам ні до чого. А в тих, що висять?

Берґер безуспішно намагався зрушити Моссе.

– Лишися! – нетерпляче гукнув Шульте. – Коли вони висять, краще видно.

Берґер у широко прочиненому роті відсунув набік набряклий язик. Навпроти нього, за скельцем окулярів, було єдине вибалушене око. Через сильну лінзу воно видавалося ще більшим і деформованим. Повіка над іншою, порожньою очницею була припіднята. З-під неї сочилася рідина. Через це щока була волога. Капо стояв обабіч Берґера, Шульте – одразу за ним. Його дихання Берґер відчував на своїй шиї. Воно пахло м’ятними таблетками.

– Нічого, – сказав Шульте, – наступний.

Перевіряти наступного було простіше: у нього не було передніх зубів. Їх вибили. Справа дві пломби з амальгами, непотріб. Шульте знову дихав Берґерові в шию. Дихання завзятого нациста, який невинно виконує свій обов’язок, цілком зосереджений на пошукові золотих пломб і абсолютно байдужий до німого докору щойно вбитого рота. Раптом Берґер відчув, що вже не витримує цього уривчастого хлопчакового дихання. «Поводиться так, наче шукає яйця в гнізді», – подумав він.

– Добре, нічого, – розчаровано резюмував Шульте. Він взяв один зі списків, скриньку із золотом і показав на шістьох мертвих. – Хай цих заберуть звідси і бездоганно вичистять приміщення.

Стрункий і юний, він пішов геть. Берґер почав роздягати Бреде. Це було просто – він міг впоратися сам. Ці трупи були ще м’які. Окрім шкіряної куртки, Бреде був вбраний у сітчасту майку й цивільні штани. Драйєр запалив цигарку. Він знав, що Шульте більше не повернеться.

– Він забув окуляри, – сказав Берґер.

– Що?

Берґер вказав на Моссе. Драйєр підійшов ближче. Берґер зняв окуляри з мертвого обличчя. Штайнбреннерові видалося кумедним повісити Моссе в окулярах.

– Одна лінза ціла, – почав капо, – але хіба одну лінзу десь можна використати? Хіба як підпалювальне скельце для дітей.

– Оправа добра.

Драйєр схилився нижче.

– Нікель, – зневажливо мовив він, – дешевий нікель.

– Ні, – заперечив Берґер, – біле золото.

– Що?

– Біле золото.

Капо взяв окуляри.

– Біле золото? Точно?

– Цілком. Оправа брудна. Якщо її помити з милом, самі побачите.

Драйєр прикинув вагу оправи на долоні.

– То вона трохи коштує…

– Так.

– Треба зареєструвати.

– Списків немає, – сказав Берґер і подивився на капо, – їх забрав шарфюрер Шульте.

– Це нічого. Я його наздожену.

– Так, – мовив Берґер і далі дивився на Драйєра, – шарфюрер Шульте не звернув на окуляри уваги. Або подумав, що то непотріб. Можливо, це і є непотріб. Я можу й помилятися, може, це і справді нікель.

Драйєр підвів погляд.

– Їх могли викинути, – вів далі Берґер, – до отого мотлоху. Розбиті нікелеві окуляри.

Драйєр поклав оправу на стіл.

– Спершу покінчи з отим.

– Сам я не впораюся. Люди надто важкі.

– Тоді приведи собі на допомогу трьох згори.

Берґер пішов і повернувся з трьома в’язнями. Вони відчепили Моссе. Сперте в легенях повітря гучно вийшло, щойно петля на шиї Моссе послабилася. Гаки на стіні були закріплені на такій висоті, аби повішені не могли дотягтися до підлоги ногами. Так вмирання тривало значно довше. На звичайній шибениці шия ламалася переважно у момент падіння. Тисячолітній Рейх це змінив. Шибениці переоблаштували для повільного задушення. Хотіли не просто вбивати, а вбивати довго і дуже болісно. Одним з перших культурних досягнень нового уряду була відміна гільйотини, на її місце повернули відрубування голови сокирою.