Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]

Елізабет заглибилась у світ своїх почуттів, а її очі замріяно виблискували.

– «Щось», – повторила вона, а тремтіння голосу видало її збентежений стан.

– Раніше я називав його «Великим Людським Ти», – задумливо промовив Фріц, – але це неточна назва. У ньому закладено значно більший сенс. Там криється спокій і спасіння від нерозв’язних проблем цього світу. І тут ідеться саме про спасіння від них, а не про їхнє вирішення. Бо рішення проблем не існує. Але є спасіння від них! Коли над думками, що свердлять і точать твій мозок, розливається приємний спокій, а душу ніжно цілує спокій. Саме це і є те «Велике Воно», про яке ніхто нічого не знає – ні що воно таке, ні як чи навіщо… Але «Воно» означає все. Без слів чи образів – просто глибокий спокій почуттів.

– Собор мрій, – докинув Ернст.

– «Воно», – прошепотіла Елізабет.

Десь далеко бамкнув на вежі годинник. Елізабет отямилася і підвелася.

– Я б зосталася тут навіки, дядьку Фріце, але мені вже час іти…

Ернст пішов із нею, щоб галасливими вулицями провести її додому. Він узяв руку Елізабет у свою. Її рука трохи тремтіла. Так вони і йшли крізь травневу ніч, не зронивши майже жодного слова. Біля ґратчастих воріт Елізабет зупинилася.

– Тут я живу… На добраніч…

Ернст у глибокому поклоні схилився над її рукою, а потім стояв і дивився їй услід, аж поки ніжна постать не зникла за масивними дверима. Тоді він швидко обернувся і пішов назад.

З мансарди мрій Фріца Шрамма до дівочих спалень Елізабет і Паульхен прилетіли кольорові листівки. Фріц та Ернст запрошували дівчат на літні вечірні посиденьки.

Перші сутінки спустилися з матово-тьмяного неба, наче пелена легкого літнього дощу. Мансарду мрій по-святковому прикрасили. У найрізноманітніших вазах красувалося багато запашних квітів. Перед прекрасною картиною горіли дві темно-червоні свічки, і здавалося, наче прегарні очі сяють, а червоні вуста усміхаються.

Елізабет надягнула білу сукню з вишивкою та золотим вузьким обручем підібрала волосся.

«Вона виглядає – наче неземної краси королева», – подумав Ернст, пораючись біля чайника. На ньому був один зі світлих Фріцових жакетів. Чайник приємно заклекотав. Фріц застелив скатертиною стіл і поставив туди вази з квітами. Ернст насолоджувався роллю музейного екскурсовода й вуличного кликуна. Він розповідав:

– Спершу подаємо чай – наш чай, який можна приготувати тільки в мансарді мрій. Хто цікавиться сучасними делікатесами – омарами, сардинами, ікрою й тому подібним, – може всім цим пригощатися. Ми ж, двоє старих, чи принаймні я один, «віддано й непохитно», як кажуть під час освячення знамен у товариствах стрільців, залишаюся вірним національній страві мансарди мрій, що була нашим майже повсякденним харчем, ще коли світ належним чином не оцінив геніальності її мешканців, а насамперед Фріца. Страва ця готується так: берете скибку чорного хліба й намащуєте її товстим шаром масла. Мушу зауважити, що додавання масла належить радше до пізніших варіацій цієї страви й зумовлене як зростанням достатку мешканців мансарди, так і покращенням смакових властивостей цієї страви. Отже, намащуєте хліб маслом, а зверху поливаєте його соком чудового свіжовичавленого буряковиння, який в інших регіонах помилково називають буряковим сиропом. Технічно це виглядає так: я занурюю ложку в клейку чорну солодку рідину та з шаленою швидкістю калатаю нею, тоді різким рухом висмикую її з чорної маси, підношу до хліба й соком з буряковиння, що повільно стікає з ложки, вимальовую на скибці живописні спіралі. Найвищим досягненням у цій забаві є написання імені коханої шляхом умілого лавірування ложкою. А тоді лезо ножа знищує оригінальність вигадливих завиток ліній, перетворюючи їх на нудну одноманітність гладенько намащеного стандартного бутерброда. Зверху накладаються свіжонарізані шматочки яблук. І вже навіть споживання такої їжі криє в собі багато принад. Потрібно постійно пильнувати, щоб буряковий сік не потік з якого-небудь краю. Таким чином, відкушуючи черговий шматок, ви водночас занурені в цікаву діяльність: хліб потрібно безперервно тримати в горизонтальному положенні, а це прекрасна вправа для тренування терпіння, надії, духової рівноваги та інших подібних душевних властивостей. Колись я ще напишу статтю про виховні властивості соку з буряковиння…

– Перестань, – ледве видушила з себе Паульхен, аж захлинаючись від сміху, – тут надто гаряче, у нього сонячний удар…