Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]

Трікс різко його перебила:

– Хто ви такий? І чого ви від мене хочете?

Проте Фріц продовжив:

– Жінка, що не стала матір’ю, втрачає найпрекрасніше, так, найпрекрасніше, що написане їй на роду. Який безмір щастя чекає на матір у перші роки життя її дитини – від першого нерозбірливого лепету до перших несміливих кроків. І в усьому вона впізнає саму себе, бачить, як у кожній часточці її дитини відроджується її молодість. Жінка може наробити у своєму житті багато дурниць, проте одне слово перекреслює все: вона була матір’ю. Напевно, ви це все й самі знаєте ще від вашої матері.

Трікс глянула на нього невидющими очима. Тоді рвучко підскочила й пішла геть.

Ернст по-змовницькому усміхнувся. Тоді теж підвівся і пішов.

А повернувшись, уже не міг стримати хвилювання.

– Вона стояла в гардеробі й аж тряслася від ридань, – розповів він. – Я її заспокоїв і дав твою адресу. Вона безперервно запитувала: «Хто цей чоловік? Що зі мною?» Думаю, незабаром вона до тебе навідається.

– Я навмисне все це сказав, – признався Фріц. – Зробив усе приховане явним і змусив давно забуті душевні струни знову забриніти. Вони відлунюватимуться у ній знову і знову й утворюватимуть дисонанс із іншими, що дотепер наповнювали її життя. Питання в тому, які ж виявляться сильнішими.

Ернст кивнув:

– Трікс – мила дівчина. У неї гаряча кров та легковажна натура. Решту ти легко й сам додумаєш. Живе на чиємусь утриманні. Мені здається, Фріце, що кількість твоїх дітей скоро збільшиться.

– Що більше, то краще.

Вони ще трохи погомоніли й пішли.

На вулиці міста падали останні промені призахідного сонця. Зеленава вежа старовинного собору тихо височіла над марнотою життя, як непорушний символ вічності. Під мостом глухо жебоніла ріка. Про що? Про нас, людей… У парках розквітала весна. Бузок уже майже відцвів, а в зеленому гіллі з’являлися трояндові пуп’янки.

Ернст задивлявся на кожну дівчину, що проходила повз них:

– Таке враження, наче на голові в кожної по невидимій короні. Ось що творить весна.

– Гордість і покора переповнюють їх. Вони відчувають, як прокидається їхня жіночність. А це означає – віддавати і служити.

– А знаєш, Фріце, жінки ж набагато кращі за нас.

– І як це тобі спало таке на думку?

– Я і сам не знаю. От кохання – явне підтвердження моїх слів. У чоловіків – це насамперед хтивість, у жінок – жертовність. У чоловіків кохання переплітається ще й із задоволенням марнославства, а у жінок – з потребою у захисті. І зараз я говорю про справжніх жінок, а не про самиць.

Фріц усміхнувся:

– У юності я стверджував, що чоловіки взагалі не здатні на кохання. А тоді сам це твердження і спростував. Просто кожен повинен пройти шлях від суто фізичного, тілесного потягу до кохання душевного. Багато людей коханням називають звичайне тимчасове захоплення. А кохання – це почуття передусім душевно-духовне. Це зовсім не означає, що воно має бути платонічним, бляклим і безтілесним. Але тілесне співзвуччя має служити зміцненню насамперед духовних почуттів та виявом душевної єдності. Кохання – це блаженство. Але раювати має не тіло, а душа. Я не святенник, але виключно тілесний потяг я зневажаю. Душевно-духовне єднання у найвищому прояві, виражене ще й тілесно, – от що таке кохання… А от і Паульхен. Для неї кохання – нерозгадана таємниця, але сяк-так кокетувати вона вже навчилася. І Фрід уже тут.

Фрід радісно підійшов до них і щиро привітався з Ернстом.

– Ну і ну, Фріде, – заговорив Ернст, – і відколи ти вештаєшся головною вулицею – на виставці всіх недорослих підлітків та школярів?

– Але ж тут така прекрасна картина: дівчата у яскравих сукнях, що рясніють цілою палітрою строкатих, весняних фарб й уособлюють сам місяць травень. Усе це розмаїття барв, форм та рухів зливається у безмежну гармонію – і після напруженого дня травень ніжно голубить мою душу.

– Гарно викрутився, – розреготався Ернст. – А от мені на ніжні пестощі начхати. Шторми й урагани – мої друзі. Але чи ж не криється за твоїм невиразним бажанням відчути ласку серед такої юрби ще й щось особистіше – наприклад, бажання проміняти всю цю картину на ніжну дівочу руку? Людям притаманна схильність шукати для своїх загальних уподобань цілком конкретні втілення. І таким втіленням твого весняного настрою, що іменується травнем, є дівчата, так само як за домінант септакордом на «до» неодмінно йде «фа мажор». Інакше чути фальш. Травень і дівчата – просто нерозлийвода! Чи тобі до душі фальш?