Михайло Ломацький - Заворожений світ - По цей бік Чорногори. По той бік Чорногори

Аж чує його рука не в дівочій, дрібній руці, а в грубій… Не циганочка, а циган веде його кудись. Веде і спішить. Довго вів його той циган. Аж завів його до якоїсь хати й посадив на лавці. Але Лукин дальше спить, лиш крізь сой чує людські голоси. Чимось його натирають, дають щось пити, водять кудись та кажуть лягати. Так тривало довгий час. Нараз прояснюється в голові Лукина – будиться з несамовитого сну… Бачить, коло нього старий і молодий цигани. Молодий, це певне той, що привів його сюди. Сміються оба цигани до нього, старий плеще його по плечах – видно задоволений. Говорить щось, але циганською мовою, а молодий відзивається до Лукина нашою мовою. Ось що почув він від цього цигана:

Цигани найшли Лукина сплячого при плаєві під Копилашем. Обступили його і хотіли збудити. Але збудити не дала одна молода циганочка. Вона, як лише побачила Лукина, так зараз влюбилася в нього й хотіла мати його за чоловіка, а що її мати, це найбільша ворожка й знахорка між циганами, то на прохання дочки приворожила Лукина, відобрала йому розум, волю і пам'ять. Донька ж робила з ним, що хотіла. Другі цигани не противилися цьому, бо всі боялися старої чарівниці та її двох синів. Боявся їх і цей, молодий циган, якого циганочка була йому нареченою. Тепер же, коли побачила Лукина, не хотіла вже й дивитися на свого нареченого, а він, хоча його серце обливалось кров'ю, був безсилий і безрадний. Терпів і мовчав.

Цигани вийшли на Копилаш, зайшли полонинами на Чівчин і зійшли з нього над потік у Вішову. Забрали також зі собою завороженого Лукина. Над Вішовою розложили свої шатра. В одному примістили Лукина з циганочкою та почали ладитися до весілля. Стара циганка була певна, що Лукин стане, хоч і привороженим, її зятем. А молодий циган, наречений циганочки, почав думати, як би не допустити до цього. Одної днини пішли обидві циганки, стара й молода, у Вішову, щось там купити, виворожити або й вимантити, а Лукина залишили в шатрі. Стара наказала одному із синів сокотити його.

Та циган не всидить довго на одному місці, пішов кудись. А тоді цей ухопив Лукина за руку, та в гори з ним. Завів його до знаного на всі гори знахора, а цей відворожив Лукина.

Не буде циганочка його, ані Лукинова. Почувши все це від молодого цигана, Лукин спитав його, куди йому тепер йти, щоби знова не попасти в руки циганам. На це циган сказав, що виведе його на плай, який веде з Вішови на Чівчин. Заплатив знахорові за відвороження Лукина й пішов з Лукином. Вивів Лукина на плай і хотів розпрощатися з ним, аж тут прибігла циганочка зі своїми братами. Кинулися оба циганчуки на цигана й Лукина. Лукин постановив обороняти не лише себе, але й цигана.

Боротьба з циганчуками не була легка. Вони мали довгі, сталеві ножі. Намагалися досягнути тими ножами цигана, а Лукина дістати в свої руки. Та Лукин подумав, що буде, те буде, але він не дасть себе ще раз у циганські руки! І не дався! Але молодий циган був би загинув, якщо б Лукинові вчасно не вдалось було вибити ножів із рук циганчуків. Вибив їх ломакою і верг у ліс, а циганові казав утікати горі плаєм. Циганчуків бив Лукин ломакою куди попало.

Не зчувся, коли циганочка підсунулась гадюкою д'ньому і обчепила його ноги своїми руками, як обручами. її не хотів Лукин бити ломакою і тому не міг вирвати своїх ніг з її рук. Аж тут ненадійно наспіла допомога – з одної сторони плаю вибігли з ліса Лісовики, а з другої Лісні. Циганчуки, користаючи з того, що Лукин мав спутані ноги, почали щораз більше наступати на нього, не зважаючи на це, що він дальше відганяв їх від себе ломакою. Аж тут Лісовики кинулися на них і почали гнати їх у діл плаєм у сторону Вішови, а Лісні відорвали циганочку від Лукина й потягли її в ліс…

Відітхнув троха Лукин і подався горі плаєм. Наздогнав цигана й оба пішли на Чівчин. Але на Чівчині не задержувалися довго, зайшли лише на часок в стаю, похарчували і пішли над Черемош.

Лукин завів цигана на Луковиці і передав Бичукові. Бичук забрав цигана в Голови. Там він став добрим ковалем. Потім оженився із убогою сиротою. Жив і вмер у Головах. Його сини перебрали від нього ковальство і так воно переходило з роду в рід. Були циганчуки добрими ковалями, але й не гіршими музикантами. їх називали, від батька Карабка – Карабчуками.

Але цигани з Вішови були завзяті. Рішили дістати Лукина ще раз у свої чорні руки. Дістати і не випустити його. Почали слідкувати за ним. Слідкували і вислідили. Був тоді Лукин на Чівчині.

Одної темної ночі напали цигани на стаю, в якій спав Лукин. Та Лукинові якось тої ночі не спалося. Хоч цигани по-злодійськи, тихо як коти підсунулись під стаю, Лукин почув їх. Наробив крику, збудив ватага, вівчарів і бовгарів, сам ухопив у руки свого довбню й всі разом кинулися на циганів. Кинулися на них і котюги. Настав завзятий бій. били, хто кого чим і куда попав. Бійка і крик перервали нічну, полонинську тишу. Побудилися по довколішних лісах звірі й птахи. Довго тривала бійка. Вкінці вдалося Лукинові з полонинськими людьми відпудити циганів ген за Чівчин, на плай у Вішову. Але цигани вкрали таки три барани. Звісно ж цигани, це злодії. Зате вдалося одному вівчареві здерти зі старого, калюхатого цигана черес із талярами. Ось, була це заплата за барани. Тої ночі вже ніхто не спав на Чівчині. Лукин же, попрощав Чівчин, пішов верховинами, полонинами ген аж у Чорногору. Пішов любуватися своїми горами, подивляти їх велич та красу і всемогучість та доброту того, хто їх сотворив і верховинцям у володіння віддав – Господа Бога…