Михайло Маслій - Улюблені пісні XX сторіччя

Осінь 1969 року. Левко Дутковський проводив на сцені Вижницького районного Будинку культури зведену репетицію з оркестром та жіночим вокальним ансамблем. Як завжди, сидів за піаніно, а навпроти нього стояли дівчата і співали щойно вивчену пісню. «Раптом на сцені з’явився Василь Зінкевич з юнаком, який навчався на військових курсах водіїв при Будинку культури, – каже Левко Дутковський. – Узагалі, стороннім бути присутніми на репетиціях «Смерічки» я не дозволяв, але для хлопців – курсантів, які мали йти в армію, робив виняток, тож під час перерв між заняттями вони тихенько сиділи у залі. Серед них був і юний Яремчук. Василь попросив, щоби я послухав Назара. До цього він трохи співав у шкільному хорі. Голос його мені сподобався, але у нього, звісно, не було ще досвіду вокального співу. Я взяв Назарія у «Смерічку».

«У нього був неповторний голос, – додає поет Анатолій Фартушняк. – Отож у Левка визріла думка написати спеціально для Назарія пісню. «Анатолію, є цікава і водночас нелегка робота», – мовив якось Левко при зустрічі. – Йдемо до піаніно, спробуємо щось створити. Якщо пісня вдасться, вже й з виконавцем визначився… Він почав награвати варіанти нових музичних мелодій. Час від часу перепитував: а якщо зупинитися ось на цьому?.. Я висловлював власну думку, хоч у нотах не розумівся. Все ж відчував душею, який музичний хід спрацює краще. Усе – таки пощастило відшукати мелодію, що відтворювала велич і красу вічно молодих Карпат. Мною невдовзі були покладені на музику слова. Запропонували новинку Назарію. Пісня «Незрівнянний світ краси» була досить складною для соліста – початківця. Та щоденна робота над постановкою голосу, любов до прекрасного зробили свою справу.

«Незрівнянний світ краси» за короткий період стала у карпатському регіоні досить знаною. Особливо після того, як на телеекранах з’явився музичний фільм «Червона рута», де Назарій її виконує. Услід за піснею Володимира Івасюка «Червона рута», яка стала переможцем телефестивалю «Пісня–71», «Смерічку» запросили в Москву на телефестиваль «Пісня–72» з піснею «Незрівнянний світ краси». Однак Левко Дутковський, із власних міркувань, наполіг, щоб там звучав твір Володимира Івасюка «Водограй». І знову була тріумфальна перемога в межах Союзу. Після виступу «Смерічки» Івасюк підійшов до Левка Тарасовича із сувенірним фортепіано і сказав: «Ця нагорода повинна була належати тобі…».

«Через місяць після народження пісні «Незрівнянний світ краси» на Чернівецькій студії телебачення звукорежисер Василь Стріхович записав її, – констатує Левко Дутковський. – Назарій, почувши свою першу фонограму, був дуже щасливий. Навіть після вступу до Чернівецького університету Яремчук не покидав «Смерічки». Вечорами потягом приїжджав на репетиції у Вижницю. Коли бачив, що у Будинку культури, де я проводив репетиції, світилися вікна, радів, що приїхав не даремно. Частенько після пізніх репетицій Яремчук уночі вже не йшов додому, у село Рівня, а ночував у мене, де його гостинно зустрічала і пригощала моя дружина Алла, яку Назарчик обожнював. Варто сказати, що не забувала про мене і Марія Даріївна, мати Назарія. Вона навіть привітала мене з прийдешнім 1971 роком та щиро подякувала за мою турботу в творчому становленні її сина Назарка. На жаль, це була остання її листівка – подяка. А з Назарієм вокалом я займався понад 12 років».