Михайло Маслій - Улюблені пісні XX сторіччя

Коли в далеких 1940–1950–х роках світом стрімко облетів кінофільм «Серенада сонячної долини», до стрічки якої чудові композиції написав американський кінокомпозитор Гаррі Уоррен, а зіграв їх оркестр Гленна Міллера, студентський музичний Львів і гадки не мав, що у галицькій столиці незабаром звучатимуть прекрасні імпровізовані джазові мелодії. Піонером національного джазу, в якому звучав український мелос, став Ігор Хома. 1955 року він мав свій джазовий квінтет, а 1957–го створив ансамбль «Ритм». Джазмени починали джазувати в польській школі, навпроти політехніки.

У кінці 1950–х і на початку 1960–х років рідкісні концерти «Ритму» у Львові завжди проходили з аншлагами, ведучим усіх програм джаз – бенду був студент театральної студії при театрі імені Марії Заньковецької Богдан Ступка. Разом з Ігорем Хомою (фортепіано) біля витоків українського джазу стояв львівський трубач Володимир Кіт. 1960 року з колективом «Ритму» вони обидва, а також Олег Хома (ударні), Роман Гумецький (контрабас), Орест Довганик (саксофон) були єдиними представниками України на Першому Всесоюзному джазовому фестивалі в Радянському Союзі (Тарту, Естонія), де співали українську пісню «На трамвайній зупинці» Анатолія Кос – Анатольського і Ростислава Братуня, яка відразу ж стала хітом. Ігор Хома формував і розвивав імпровізаційний джаз, орієнтований на український мелос.

Володимир Кіт: «Ми грали для свого задоволення, навіть мали вже там своє жіноче вар’єте. Хто знає, що було би далі, якби Хома не поїхав у Москву 1957 року на Всесвітній фестиваль молоді і студентів. Ось там його вразив почутий джаз. Повернувся до Львова і відразу приступив до виснажливої роботи. Ми стали «Ритмом». Хома, треба віддати йому належне, тримав руку на пульсі часу. Знав, що робити і як. Був жорстким, вимогливим, але справедливим. Багато імпровізували, додавали свого.

Уже 1959 року «Ритм» виконував чисто інструментальну п’єсу «Взяв би я бандуру» на два саксофони і ритмічну секцію. Зазвучало все цікаво і незвично. Тоді репетиції ми вже проводили в музичній школі імені Соломії Крушельницької, в нижній залі. Ігор попросив сприяння в цьому Анатолія Кос – Анатольського, який очолював обласну композиторську спілку. І він допоміг. Проте Хома прагнув вивести наш ансамбль на орбіту міжнародного джазу. І це йому і нам вдалося!

1960 року «Ритм» уперше презентував український джаз українською піснею в Тарту (Естонія) на Всесоюзному фестивалі джазової музики. Ось там ми виконували «На трамвайній зупинці», яку співав учень Львівського музичного училища Анатолій Пацельд (він також непогано грав на саксофоні).

Ростислав Братунь був великим нашим симпатиком, «пропихав» нас на різні святкові виступи, рекламував, де міг, писав нам пісенні тексти. Взагалі, про Ростислава Андрійовича залишилися лише найтепліші спогади».

Свою першу пісню «Колискова» юний Володимир Івасюк написав на вірш тата – письменника. А невдовзі його увагу привернув вірш Віктора Миколайчука у газеті «Літературна Україна», який 1966 року став піснею «Відлітали журавлі». Згодом Михайло Івасюк познайомив сина зі своїми студентами Чернівецького університету Володимиром Вознюком, Василем Бабухом і Богданом Гурою, з якими юний композитор написав «Відлуння твоїх кроків», «Світ без тебе» та «Баладу про мальви». «Червону руту», «Водограй», «Пісня буде поміж нас», «Я піду в далекі гори» Володя написав на власні вірші. Але в його серці завжди жила мрія співпрацювати зі справжнім поетом – піснярем. Коли композитор переїхав 1972 року до Львова, видавалося, що давня мрія здійснилася. Почав писати з Ростиславом Братунем (найбільше, разом створили 30 пісень), Богданом Стельмахом, Романом Кудликом… Усі народжені пісні Івасюка увірвалися в українську естраду тодішніх 1970–х широким бурхливим потоком, полонили слухачів темпераментними ритмами і ліричними пристрасними інтонаціями та захопили своєю невимушеною легкістю й імпровізацією. Авторами слів до пісень Івасюка були також і визнані метри української поезії – Дмитро Павличко, Дмитро Луценко, Олесь Гончар, Степан Пушик…