Михайло Маслій - Улюблені пісні XX сторіччя

Перший пісенний текст Дмитра Павличка народився у 1957–му. Його назва «Над морем». Правда, піснею він став через 10 років, у 1967–му.

«Написав гарну, теплу та ліричну музику на нього Володя Івасюк, – стверджує Дмитро Павличко. – Спеціально для Івасюка я нічого не писав, мого вірша він сам знайшов. Хоч мені завжди подобалася його творчість».

Дмитро Васильович також співавтор композитора Володимира Івасюка. На два його сонети «Далина» (1973 рік) та «Над морем», Володя написав пісні, які і донині звучать досить по – сучасному.

У листі від 6 жовтня 1974 року зі Львова до Києва Володя пише до Дмитра Павличка: «А оце звертаюся до Вас, Дмитре Васильовичу, з уклінним проханням. Якщо вважаєте, що можете мати зі мною якісь творчі справи, то надішліть мені, будь ласка, декілька своїх поезій, спеціально написаних, як пісенні тексти. Буду вам дуже вдячний. Я певен, що вони викличуть у мене мелодії. Старатимусь, щоб пісні вам мої сподобались. З глибокою й щирою повагою Ваш Володимир Івасюк».

Справді, пісня «Далина» сумна та трагічна, є коротким романсом – роздумом. Образок сумного осіннього дня накладається на людські почуття. Але десь там, за хмарами є світло…

108 пісень (саме стільки вдалося створити за своє коротке 30–літнє життя Володимирові Івасюку) – дорогоцінне надбання нашого народу, нев’януча окраса його духовної культури. Доки живе пісня, доти живе й народ. Доти житиме й геній Володимира Івасюка. Є там і дві пісні (і шкода, що лише дві, і, може, дякувати Богові, що аж дві!) на вірші Дмитра Павличка!

Поезія Миколи Петренка має два крила: ліричне й філософсько – публіцистичне. Але вони, ці крила, не зуміли б піднести його поезію над виданнями, коли б не одухотвореність і щирість. І все ж ім’я поета широкому загалові відоме насамперед завдяки десяткам пісенних текстів, котрі поклали на музику відомі львівські композитори. Серед написаного варто відзначити супершлягер «Намалюй мені ніч» з музикою Мирослава Скорика. «Карпати», «Ти забудь ті слова», «Калина приморожена», «Як цимбали обізвуться», «Срібні кораблі», «Червона хустина», «Перепілочка мала», «Якщо любиш Україну», «Кажуть люди» – з музикою Мирослава Скорика, Володимира Івасюка, Анатолія Кос – Анатольського, Богдана – Юрія Янівського, Віктора Камінського, Ігоря Білозіра визнавалися найкращими піснями року, постійно звучали по радіо й телебаченню, із естрадних та театральних сцен.

Микола Петренко свій вірш написав 1962 року і дав його композитору Мирославові Скорику. Той досить швидко створив музику.

«Нині достеменно й сам не знаю, скільки насправді існує вже мелодійних варіантів пісні «Намалюй мені ніч». Принаймні про п’ять знаю точно, – зазначає Микола Петренко. – Вірш я присвятив художниці Гері Левицькій, яка написала мій вдалий портрет у майстерні скульпторки Теодозії Бриж. Усі ми тоді були молоді, хотіли горіти і творити. Усе трапилося перед якоюсь вечіркою. Фана (так звали Теодозію) ще ліпила щось, Генріетта малювала, а я сумував, не мав, що робити. Фана тоді кинула мені: «Чого снуєшся без діла? Краще напиши мені і Гері вірш!» І я справді написав тоді два вірші, один з яких опісля був покладений на музику. Нині в колишній майстерні, що на вулиці Мартовича, 5 у Львові, де все писалося, ліпилося, народжувалося, знаходиться меморіальний музей скульпторки Теодозії Бриж.

Мирослав Скорик мав свій власний ансамбль «Веселі скрипки» в консерваторії, який був першим виконавцем. Згодом виявилося, що ми спільно цією піснею започаткували новий напрямок української естрадної пісні. Звичайно, що це успіх і це велике щастя, що саме так воно й було. «Веселі скрипки» виступали на сценах не тільки Львова, вони були постійними учасниками гала-концертів в Києві та Москві в Кремлі. Виступали з відомими солістами Дмитром Гнатюком, Анатолієм Мокренком, Людмилою Божко, Борисом Жайворонком. Радіо та телебачення часто транслювали пісні Мирослава Скорика, які виконували «Веселі скрипки». А вершиною популярності можна вважати участь пісні «Намалюй мені ніч» в найбільш престижній тоді телепередачі Радянського Союзу – «Голубому вогнику». Через якийсь час мій вірш якось потрапив у Канаду і Богдан Весоловський, який писав як довоєнні львівські естрадні пісні, так і післявоєнні (потім він емігрував), написав власний варіант музики. Пісня звучала там на хвилях україномовних радіостанцій і мала неабияку популярність в США та Канаді. Канадці видали й платівку з її записом, це також було у першій половині 1960–х. У тексті є слова «вирушають у путь, щоб згоріть…» У Весоловського все це вдалося драматизовано, ближче до суті написаного. У 1970–х яскраво запалилася зірка Соні Ротару, вона повернулася до нашої з Мирославом Скориком пісні. Мабуть, мала потребу в цьому. В її варіанті з живим оркестром «Намалюй мені ніч» найкраще з записаного будь – коли. Звучить вона й у музичному фільмі «Червона рута», знятому 1971 року в Яремчі».